Обрядова лексика на основі лексикографічних джерел - Курсовая работа

На жаль, за століття гонінь, зневаги ми перестали розуміти божественну красу і таїну рідного слова. промовляючи слово «спасибі», ми й не здогадуємося, що кажемо священну молитву «Спаси тебя Бог!» Етимологія української мови. Кононенка «Рідне слово» наголошується: «Традиційний спосіб життя невіддільний від народу, а тому знати народні звичаї, обряди, вірування, самий характер національного буття має кожен, хто вважає себе українцем... Засобами національної мови створюється система понять, на ґрунті якої зрештую формується картина світу, тобто виражена в мовних категоріях сукупність уявлень і суджень про позамовну дійсність. Святково-звичаєва спадщина, а також мова - це ті найміцніші елементи, що обєднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність.-????? «слово, наука») - розділ знань, розділ порівняльно-історичного мовознавства, який вивчає походження слів мови; сукупність прийомів дослідження, спрямованих на зясування походження слова, а також сам результат цього зясування. У результаті цього відбулося глибше проникнення у природу та сутність мови не тільки як знаряддя спілкування, але й «пізнання, взаєморозуміння, засобу збереження етнічної цілісності, культури, історичної памяті народу, адже мова дозволяє подолати розрив між індивідуальною свідомістю та свідомістю народу, між свідомостями різних поколінь». Етнолінгвістика (грецьк. ethnos - племя, народ і лат. lingua - мова) - це розділ мовознавства, що досліджує звязки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови. Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри - вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування). Етнолінгвістика як маргінальна галузь мовознавства межує з етнологією, культурологією та психолінгвістикою і спрямована на зясування того, як у мові та мовленнєвій діяльності (етнотекстах) відображені етнічна свідомість, менталітет, національний характер, матеріальна та духовна культура народу.Лексеми мають різну морфологічну віднесеність - є іменниками (змовини, боярин, теремок), дієсловами (кланятись, князувати), прикметниками (весільний, свадебний), а також субстантивованими частинами мови - прикметниками (молодий, зговорена, чесна), займенниками (наше-молода в обряді підміни", свойе-весільна шишка з червоними стрічками, за якою приходять посланці роду молодого з метою пересвідчитися в цнотливості молодої), числівниками (двойко-печиво у вигляді двох пташок, призначене для молодих, восім-прикраса з тіста на короваї у вигляді цифри вісім). Багатокомпонентні назви виражені іменними словосполученнями (сватання на шапку, рідний од його честі, старший дружко, косиці з селезня, сватальний рушник), дієслівними словосполученнями (іти на сорочку дивитися, дати відкоша, ділити коровай), а також описовими конструкціями (парубок такий шо треба дівку, дівка яка ладиться заміж йти, бабочкі які шишки пекуть). Найвищий ступінь такої оформленості характерний для весільних фразеологізмів - стійких зворотів, цілісність семантики яких зумовлена поєднанням компонентів із повністю або частково переосмисленим значенням (прядиво крутити-відмовити парубкові при сватанні, іти на мир-обряд домовлення батьків наречених про майбутнє весілля, заводити на посад-заводити молодих на почесне місце за весільним столом, іти порешетити-обряд комори, зозулю вигонити-пародійне весілля), і для усталених мовних кліше (Це така ліпиха, що за столом випиха?? "вербальний сигнал завершення частування за весільним столом, Гей, бояри,до коней). Інші головні ролі розподілені так: від нареченого - старший дружко (близький родич чи друг; в минулому цю роль виконував жрець племені) та два піддружби (молоді парубки), два старости, «домовий» староста (який рядить домом і приготуваннями), два музики, дві свахи (чи старо-стіни - старші жінки), свашка (молодша дівчина - сестра чи родичка молодого); з боку нареченої - дружка і піддружка, два дружби, козаки або післанці (родичі), два музики і «домовий» або «данський» староста. 4.вечірнє зібрання молоді, що влаштовує гуляння передвесільного дня сватання на шапку-прихід старостів жениха до батьків дівчини з метою дізнатися про їх згоду на шлюб (під час обряду старости кладуть на стіл головний убір жениха із дорогоцінного хутра, на підставі чого батьки дівчини роблять висновок про стан заможності його родини).Вивчення обрядової лексики є важливим питання для мовознавців, через те що такою лексикою розкриваєт

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Відбиття в етимології народних звичаїв, вірувань, обрядів, традицій українців

Розділ 2. Особливості весільної обрядової лексики

Висновки

Список використаної літератури