Обрядові пісні Верхньоприп’ятської низовини (мелотипологія – мелогеографія – культурогенеза) - Автореферат

Це зумовлюється специфікою її обєкта дослідження - народної музики, особливо - обрядових пісень, які, дійшовши до нас у безперервному усному переказі з глибин віків, виступають свого роду звуковими археологічними памятками. «Тому результати порівняльного аналізу пісень можуть служити відправним пунктом для комплексних досліджень музикознавців, археологів, антропологів, етнографів, лінґвістів та істориків». Однак, щоб такі комплексні дослідження могли стати дійсністю, етномузикологам найперше слід виявити, описати та систематизувати пісенні типи й ареали їх поширення, виходячи в результаті на проблеми історичних звязків, етногенези й асиміляції. Зокрема, зовсім нерозвіданою й досі залишалася така зона активних процесів формування праукраїнського етносу, як Верхньоприпятська низовина на півночі теперішньої Волинської області (у межах кількох адміністративних районів: Ратнівського, Камінь-Каширського, Любешівського, частково Шацького, Любомльського та Старовижівського). У дослідженні також використано дані з музично-етнографічних архівів інших установ, а саме: Проблемної науково-дослідної лабораторії по вивченню і пропаганді музичної творчості при Національній музичній академії України ім.У Вступі обумовлюються вихідні положення та найзагальніші методологічні принципи здійснення типологічно-ареального вивчення музичного фольклору Верхньоприпятської низовини, накреслюються основні напрями й етапи дослідження. У цьому ж розділі дається довідка про нагромаджені музично-етнографічні матеріали, актуальний стан їх вивчення (1.3), а також викладаються конкретні методичні засади здійснення дисертаційного дослідження (1.4). Разом із луцькими колегами, а також невдовзі за самостійною програмою колектив співробітників ПНДЛМЕ в 20 експедиціях фронтальним способом обстежив більшість території Верхньоприпятської низовини (понад 80%) із ціллю виявлення автентичного пласта музичної культури. Виходячи з методологічних засад, розроблених провідними вітчизняними етномузикологами, дисертаційне дослідження передбачає послідовне проходження таких етапів: (1) вибір фольклорної бази, (2) її експедиційно-польове обстеження за спеціально розробленим питальником, (3) архівне опрацювання зафіксованих музично-етнографічних фактів, (4) відбір найтиповіших обрядових наспівів, (5) їх мелотипологічний аналіз та (6) суцільне картографування («село в село»), на підставі чого реконструйовуються первісні обриси місцевої традиції, ареали властивих їй музичних діалектів та найважливіші в ній тенденції етнокультурних процесів. У середині етнографічних циклів не існує принципової різниці між різноманітними за обставинами виконання творами, що в свою чергу спричиняє поширення жанрової синонімії: колядки/щедрівки, петрівки/ «літо» (сезонно-трудові).Верхньоприпятська низовина, обрана фольклорною базою дисертаційного дослідження, становить значний інтерес для словянознавства взагалі й етномузичної славістики зокрема. У місцевому пісенному репертуарі лишили помітний слід найважливіші етнокультурні процеси, які з давніх часів мали місце на східноєвропейському просторі, зокрема ті, що стосуються періоду формування й активного розвитку словянських племен. Попри очевидне відмирання місцевої традиційної етномузичної культури, тримірний дискриптивно-просторово-часовий аналіз отриманих результатів польового обстеження за методом «село в село» дозволяє реконструювати її ймовірно первісний стан, визначити властиві їй мелотипологічні, мелогеографічні, мелогенетичні характеристики та на цій підставі вийти на загальні проблеми етногенези. У пятьох основних обрядових жанрових циклах (календарних, сезонно-трудовому та весільному) виявлено загалом 65 мелотипів, що вказує з одного боку на рівень розвитку місцевої традиції, а з іншого - на її особливий статус контактної зони на стику культур півночі та півдня, заходу і сходу. Водночас ареальна відкритість цих утворень показала, що Верхньоприпятська низовина, не зважаючи на свою фізико-географічну ізольованість, за етномузичними даними не являє собою окремого діалектного формування, а по суті є поділеною відкритими наддіалектами частиною західнополіської музично-етнографічної області як найближчої діалектної одиниці вищого рангу.

Основний зміст дослідження