Обрядові аспекти народної лікувальної практики слов"янського населення Південно-Західної України - Автореферат

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Крім суто практичного значення народна медицина виступає одним з джерел у дослідженнях світоглядних уявлень, сфери функціонування етнічних стереотипів і ритуалізованих форм поведінки. Посилення інтересу громадськості до народної медицини значною мірою спричинено як прагненням зберегти її духовну складову в контексті відродження національних звичаїв і традицій, так і прагматичними зацікавленнями, які, на жаль, часто мають характер спекуляції чи моди. Предметом нашого дослідження є народна медицина, яка визначається як галузь традиційних знань, повязаних з підтриманням фізичного та психічного здоровя людини, що включає в себе уявлення про хвороби, їх виникнення, лікування та профілактику. Ця загальна мета конкретизується в таких завданнях: на основі опрацювання історіографічного досвіду у вивченні народної медицини визначити основні напрямки і тенденції наукового пошуку, зясувати засадничі методологічні принципи щодо дослідження лікувальної обрядової практики. узагальнити дані джерел ХІХ - XX ст. про побутування медичних знань в традиційних культурах українців, росіян та болгар Південно-Західної України. ввести до наукового обігу нові емпіричні матеріали, які дозволяють простежити розвиток лікувальних уявлень та практик серед словянського населення регіону протягом XX ст. розкрити регіональну самобутність та етнічну виразність народних лікувальних традицій Південно-Західної України. шляхом структурно-функціонального аналізу простежити закономірності формування комплексу народних медичних знань, розкрити їх знакові якості й на підставі цього показати роль обрядових аспектів у відтворенні лікувальних традицій.В першому розділі “Історіографія та джерела” висвітлюється історія дослідження народної медицини, а також історіографія підходів стосовно природи обрядовості. Перший з них - період ХІ - початку XIX ст. було розглянуто в підрозділі “Доба накопичення знань про народну медицину”. Вони залишили чимало цінних відомостей про практику епідеміології, про засоби й методи боротьби народу з інфекційними захворюваннями, епідеміями чуми, холери, цинги. Історіографічний аналіз виявив три основні напрямки розвитку цієї галузі: 1) систематизація матеріалів, зібраних попередниками; 2) збір нових матеріалів та розробка програм для опису традиційного комплексу народних знань; 3) здійснення перших спроб теоретичного осмислення деяких проблем (етіологія хвороб, статус народного лікаря, класифікація народних методів лікування, замовлянь тощо). Як свідчить історіографічний аналіз наукових студій останньої третини XIX-початку XX ст., в цей період матеріали з народної медицини дуже часто залучалися до вирішення теоретичних питань народознавства.В першому підрозділі “Структурні складові лікувального обряду” було досліджено варіативність лікувального обряду та його складових (час, місце проведення, семантичне наповнення) серед українців, росіян та болгар регіону. Для українців та росіян важливим був також день тижня, в який проводилось лікування, залежно від статі хворого. Нами зафіксовано, що у більшості випадків серед словян лікувальні дії проводились в місцях з символікою межі - у одвірках (українці, уроки), біля печі (всі захворювання) чи в самій печі (українці, сухоти), на даху біля димаря (болгари, урама), біля паркану (виливали воду після лікування більшості хвороб), біля воріт (українці, крикливиці), на роздоріжжях (викидали речі після лікування бородавок). Іноді обряд відбувався за межами хати чи села - в лазні (росіяни, бішиха), у курнику (росіяни, українці, крикливиці), на цвинтарі (росіяни, важкі дитячі захворювання), біля річки (болгари, холера, лихоманка). При лікуванні багатьох хвороб болгари, наприклад, використовували такий метод як вимірювання хворого (знахарка міряла ліктем одяг хворої людини), в той час як серед українців та росіян цей спосіб вже практично вийшов з вжитку.

Стислий зміст роботи