Образна структура мистецтва - Реферат

Контакт з ним не потребує спеціальних зусиль, адже здійснюється через переживання, де людина виступає у повноті своїх інтересів, потреб та здібностей. Людська відкритість мистецтву є по-справжньому унікальною: художнє обовязково відгукується в нас, відповідає на найпотаємніші запити, граниться нашим особистим сприйняттям. Образ працює звуком, словом, кольором, пластикою, рамкою кадру тощо, потребуючи матеріальної вираженості зображальних, виразних, композиційних та інших компонентів образної структури. У живопису образ створюється малюнком, кольором, грою світла і тіні, фактурою накладання фарб, ритмом побудови простору, вибором типу перспективи - способу зображення предметного світу на площині. Тому міжвидове перетікання образних засобів - річ природна, зважаючи на всезагальність естетичного відношення людини до світу, а також на те, що і в самій дійсності, яку відображає мистецтво, все повязано і немає однорідних зон.Перш ніж було зясовано, що пізнання в мистецтві не є виключно формою здобування знань, а специфічність художніх і наукових пізнавальних засобів свідчить про їх самодостатність, питання вирішувалось "технологічно" - через порівняння гносеологічних моделей: "почуття - образ" "думка - поняття", субєктивність / обєктивність, емоційна насиченість емоційна нейтральність, особистісна позначеність продукту знеособленість отриманого результату тощо. Здатність до пізнання не вичерпує собою специфіки мистецтва та його суспільного значення, та навіть у вузьких межах його евристичних можливостей образ не втрачає своєї визначальності для мистецтва, хоча психологи відкрили елементи образності і в мисленні вченого, а ряд теоретиків вбачає їх у будь-якому, не лише художньому, акті творчості, наполягаючи також на здатності почуттів бути потужними рушіями думки. Маючи своїм предметом людину й виходячи з її сутності, митець зосереджується на тому, як ця сутність являється у багатстві своїх індивідуальних ознак. І якщо аналітик у досягненні мети як завгодно препарує предмет дослідження, мистецтво працює з людською цілісністю, складною неподільною структурою, що виявляє себе у цілокупності своїх стосунків зі світом. Художній образ розглядається сучасною естетикою як спосіб і форма освоєння дійсності в мистецтві, хоча як естетична категорія оформився досить пізно.Теоретики відзначають неоднаковий ресурс видів мистецтва у досягненні чуттєво-конкретної схожості з явищами предметного світу й людського життя та в можливості втілення певного змісту: вони мають специфічні пріоритети й обмеження, залежні від особливостей їх конкретно-образної системи як своєрідної єдності матеріалу і художньої мови. Каган справедливо зауважив, що "особливості матеріальної природи і характеру знаків, властиві зображальним мистецтвам і поезії, мають глибоке смислове значення: вони пояснюють, чому живопис і скульптура змушені абстрагуватись від зображення динамізму життєвих процесів, зупиняючи мить і відбиваючи її вирваною з потоку часу, тобто перетворюючи момент дії у незмінний стан предмету (так чинять живопис і скульптура), тоді як мистецтво слова має можливість передавати саму текучість, мінливість процесів, що розгортаються у часі, відволікаючись при цьому в більшій чи меншій мірі від відтворення матеріальної конкретності предметів та явищ реального світу" . Обраний вченим критерій порівняння, відповідаючи природі видової диференціації мистецтва, продуктивний і в аналізі інших його видів. Порівнюючи з цих позицій літературу і кіно, слід погодитись, що "літературна розповідь за допомогою слів говорить про дійсність, яка сама по собі не є слово, а художня кінокартина є розповідь про життя у формах самого цього життя, за якими виникають ідея, смисл, слово" . Якщо в літературі "образ будується на основі зовнішньої мови, у кіно він осягається через творче проторовання шляхів для мови внутрішньої.Спеціальна мова мистецтва, образність пристосована для найбільш точного вираження різноманіття людських почуттів, роздумів та станів, адже образ є комунікантом, виступаючи носієм специфічної - художньої-інформації, одиницею мистецтва як системи видів - образно-семіотичних груп. Кожний образ є знаком у тому розумінні, що окреслює собою множину значень, повязаних із певним явищем, його характерними ознаками. Поділ знаків за сенсорним впливом: на звернуті до слуху - аудіо-знаки, до зору - візуальні знаки - й аудіовізуальні, за характером і метою їх функціонування - знаки міри художньої умовності та правдоподібності, за установкою на сприйняття - попереджувальні знаки (супровідні написи, тексти, повідомлення, зокрема щодо видо-родо-жанрових характеристик), знаки приналежності до культури тощо свідчать про семіотичне багатство художньої образності. Результат переживання дійсності, образ єднає учасників творчого процесу - митця і реципієнта твору: стає для них новим життєвим відліком, звіреним з художнім ідеалом, стимулом до прийняття сенсожиттєвих рішень. На кожному з цих рівнів образність виступає за

Зміст

1. Образ як художня універсалія мистецтва

2. Специфіка художньо-образного пізнання

3. Видова специфіка художньо-образної виразності

4. Семіотична основа художньої образності

Список використаної літератури

1. Образ як художня універсалія мистецтва