Образ землі в українському та світовому героїчному епосі - Автореферат

По-перше, аналіз сучасного стану і перспектив дослідження образу землі в українському і світовому героїчному епосі підтверджує необхідність вивчення його у типологічному аспекті. Українська культура в системі культури світової як атрибутивне відображення обєктивної історичної реальності в більшому чи меншому ступені нагромадили образний і сюжетний матеріал, тому обрання для дослідження типологічної за своєю суттю проблеми аналізу образу землі як системи художньо-структурних та художньо-поетичних реалій цілком логічне. По-четверте, залишаючись обєктом акцентованої уваги більшості наукових дослідників народного епосу і наскрізним образом для всіх без винятку народних героїко-епічних творів, “епічна земля” спеціально не досліджувалася, хоча українська фольклористична наука виробила для цього достатню наукову базу. Це зумовило необхідність вирішення низки більш конкретних завдань, серед яких: визначити та систематизувати наукові підходи вчених-фольклористів та представників гуманітарних наук взагалі до поняття “епічної землі” і повязані з цим термінологічні проблеми; 5) простежити мотив мандрів в ірреальній (“чужій”) епічній землі як один з ініціальних етапів у житті героя, мотив вигнання героя в ірреальну (чужу) землю, мотив зустрічі з антигероєм - мешканцем чужої, ворожої землі або апатридом.Розділ І “Теоретико-методологічні основи дослідження образу епічної землі” присвячений аналізу основних дослідницьких інтенцій, що виникають при звертанні до фундаментальних культурно-функціональних категорій простору й часу, з акцентом на понятті "епічної землі" як компонента художнього просторового комплексу в героїчному народному епосі. Українські, грецькі, скандинавські та інші епічні герої апелюють до землі як до запоруки їхньої клятви (доторкання до землі збільшує силу, вдосконалює військову доблесть тощо) Ці мотиви поширені в міфології та епосі більшості народів світу і є типологічною універсалією. Казкові елементи в зображенні епічної землі визначаються кількома системами: а) невідома земля (“тридевяте царство”, “куди вітер заніс” тощо) разом із предметами та способами її досягнення (чоботи-скороходи, клубок, килим-літак, чарівний човен); б) сакральна (наділена міфічними рисами) та профанна (історична) земля; в) земля - пращур-тотем; г)хтонічний образ землі; д)земля, визначена протяжністю дії у часі (“йшли вони, йшли”); е) земля як дифузійна зона (“там, де небо і земля сходяться”); є) місце, звідки не повертаються або куди героєві важко дістатися (“іди туди, не знаю куди”); ж)межа, край світу (межа “своєї” та “чужої” землею); з) “той світ”. Підрозділ 2.3 “Опозиційний простір епічної землі” визначає типологію художніх опозицій, якими епічна земля описується не як самостійне явище, а як елемент просторового комплексу: протиставлення “своя земля” - “чужа (часто - ворожа) земля”; “локус (місце розгортання епізоду)” - “тотус (вся земля)”; “реальна земля”; бажано-реальна земля - ірреальна земля”; “міфологічна земля - історична земля”. У Розділі ІІІ “Епічна земля як субстант просторової системи декорацій” розкриваються різноманітні вияви образу землі (епічний герой та епічна земля - фатальний звязок; розгортання типологічних мотивів; епічний народ та епічна земля - захист від небезпеки; земля-годувальниця; міфологема “земля”; земля в побуті та в етиці; епічний соціум і земля; епічний образ жінки (матері) та земля)) в українському героїчному епосі та в героїчних епічних творах народів Заходу і Сходу.