Розгляд еволюції урбаністичного та фемінного образу України, по-новаторськи осмисленого у прозових творах Миколи Хвильового. Аналіз індивідуального авторського очуднення простора. Поетизація урбаністичного пейзажу та сакралізація образу дороги.
Серед поетичних символів Миколи Хвильового одне з чільних місць посідає образ загірньої комуни, який має мало спільного з народжуваним "новим світом", тобто радянською дійсністю. Україна-революція у прозі Миколи Хвильового свідомо з боку автора постає в образі жінки - аби повною мірою передати справжній зміст неповторної епохи, її алогічність, авантюризм, сентиментальність, пристрасть і фатальність: "З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія" [11, с. У іншому ж оповіданні - "Редактор Карк", що зявилося друком ще 1923 року, постріл у скроню - то покрокова репетиція самогубства самого Миколи Хвильового, де завязкою є фраза "Кожний браунінг має свою історію, криваву і темну, - у нас, на Україні" [8, с. Тож урбанізована Україна доби Миколи Хвильового, хоч і полює на душу героя, однак, видається, вже програла, бо не спроможна навіть візуально маркувати нову ідеологію, новий світогляд, загалом візуалізувати символіку нового життя - вона є фікцією: "Смердюче промислове місто, велике, але не величне, забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки, не утворило американської казки, не йшли будинки в хмари" [8, с. Спочатку вона захоплюється життям у місті ("Гарно приїхати в городі із села, коли в кварталах дрімає тиша, дрімають візники, а по вулицях метуть двірники, коли в городі прокидається ранок і гулко процокотить фаетон" [5, с.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
