Образ тіла в культурі Давньої Греції (на матеріалі гомерівського епосу) - Автореферат

Ситуація характеризується надміром виробництва теорій і недостатністю описів історії тілесності і тіла поза теоретичними дискурсами. Історико-культурні екскурси в проблематику тілесності досить часто, якщо не завжди, обумовлені певною теорією, в результаті чого дослідник має справу з конструктами, а не з живими тілами минулого. Самий епос і його мова являють собою достатньо складний матеріал для дослідника, вихованого в іншій культурі, в культурі значення. Саме тому вивчається образ тіла, а не тіло: те, що переживається, що є наочним і відчутним - на відміну від тіла, яке мислять, тіла, обєктивованого для рефлексії; досвід тіла до будь-якого абстрактного осмислення його, до репрезентації. Враховуючи сказане, актуальність і доцільність даної роботи полягає у введенні в науковий обіг гуманітарного знання України не тільки проблематики, яка ледве досі порушувалася, але і у розробці міждисциплінарних принципів дослідження, а також у спробі „неконструктивного” аналізу тілесного матеріалу поем Гомера і подоланні двох парадигм - опозиційних пар, які претендують на описову холістичність (множинність/цілісність, тіло/душа).„Розвязання проблеми „множинного” тіла в сучасному гомерознавстві” продовжено огляд джерельної бази стосовно гомерівської психології, той аспект наукової думки про гомерівське тіло, який акцентує увагу не на „внутрішній” людині, а на її „зовнішньому тілі”, відповідностях між цим тілом та „душею” епічного героя. „Французьке антикознавство про епічні категорії молодості, мужності, смерті та тіла” оцінено внесок у вивчення епічних образів тіла французької антропологічної школи, дослідження якої концентруються навколо чіткого і послідовного виявлення звязку між гомерівською (і не тільки) тілесністю та системою героїчних цінностей і ідеалом ?n”r ?GAQOJ (Ж.-П.Вернан, Н.Лоро, Дж.Сісса, М.Юзе). По відношенню до тіла гомерівського героя таким є епос Гомера: його опис не є або не може бути цілком „нейтральним” чи „природним”, а виявляється обумовленим системою цінностей „гомерівської епохи”. „Непоховане тіло: sima” осмислюється значення sima в епосі, яке виводиться з нечисленних контекстів з „мертвим тілом”; демонструється переоцінка його значення гомеристами як принципово важливого для розуміння проблематики тіла в „Іліаді” та „Одіссеї” (з 8 випадків, що зустрічаються в обох поемах, лише 5 говорять про тіло або тіла людей, причому тіла мертві). „Krsa і s?rx як обєкти „гаптичних” практик в епосі” спростерігається, як функціонування слів на позначення мяса та плоті в епосі демонструє модус буття людини в епічному світі, повязаний з гаптичними практиками (розривання, поїдання), де обєктом виступає саме людина - її тіло.Виявлено недостатність, яка відзначає стан сучасного знання про тіло в поемах Гомера; залежність нечисленних теорій гомерівського тіла від моделі тілесної „множинності”, а також від парадигми тіло/душа. Позитивні результати досліджень гомерівського епосу в ракурсі тілесності епічної людини, такі як відповідність змісту поем наративним стилям, що становлять епос; наполягання на виявленні відповідностей не стільки між реальністю та тілом, як воно зображується Гомером, скільки між тілом і текстом - середовищем, яке і слугує епічному тілу єдиною „реальністю”; визнання матеріальності явищ, які сьогодні повязуються з духовною та ментальною сферою, - заклали фундамент, у тому числі методологічний, для дисертаційного дослідження. Гіпотеза про наявність у Гомера панівного образу тіла, слова, яке тяжіє до статусу поняття, зберігаючи відчутність образу (crej), базується на порівняльному аналізі низки тілесних образів, кожен з яких міг би претендувати на те, щоб означати тіло, однак контекстуально і статистично не витримує „конкуренції” з crej. Dsmaj (форма, тіло), e?doj (зовнішність, вигляд), fu” (фігура, краса, зовнішність) мають відношення радше до „більше, ніж людського” - до ідеального тіла, що несе на собі знак божественної досконалості. На відміну від проаналізованих образів тіла - тактильних, гаптичних, пропріоцептивних, візуальних - crej претендує на найбільшу „ідеологічну” нейтральність: і боги, і люди мають одне тіло (crej), яке є ближчим до тіла без властивостей, „тіла без шкіри”, у фізичному змішуванні з зовнішнім.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ