Обмеження права - Курсовая работа

Зміст Вступ 2 Розділ 1. Загальні засади обмеження права приватної власності за римським та сучасним цивільним правом 5 1.1 Поняття речового права та його місце в системі цивільного права 5 1.2 Теоретичні аспекти здійснення права приватної власності 9 1.3 Межі та обмеження здійснення належного власникові права 12 Розділ 2. Види речових обмежень права приватної власності за сучасним цивільним правом 15 2.1 Поняття, зміст та сутність інституту володіння як одного з істотних обмежень права приватної власності 15 2.2 Сервітути як специфічна форма прав на чужі речі з обмеженим змістом правомочностей 18 2.3 Правове регулювання речових титулів невласника - емфітевзису та суперфіцію 21 Розділ 3. Речово-правові обмеження права приватної власності фізичних осіб 25 3.1 Теоретичні аспекти обмеження права приватної власності фізичних осіб 25 3.2 Ознаки обмеження права приватної власності фізичних осіб 28 Висновок 32 Список використаних джерел 34 Вступ Процес активного реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов’язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин, значною мірою торкається одного з центральних інститутів цивільного права - права власності. Наслідком подібних перетворень є прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу, зміст якого відзначається чітким приватноправовим характером, й крім іншого передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами. Поява, а точніше відродження підгалузі речових прав, зумовила необхідність переосмислення підходів до регулювання інституту власності, особливо в контексті співвідношення з обмеженими речовими правами на чуже майно, адже останні суттєвим чином впливають на обсяг правомочностей власника, спричиняючи значне його зменшення. Відтак, перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба поновлення доктринальних знань про речові права та опрацювання ефективного правообмежувального механізму, необхідного для забезпечення балансу інтересів власника і протиставлених йому осіб, який би засновувався на гармонійному поєднанні принципу недоторканності права власності, соціальної функції власності та гарантіях дотримання суспільних і приватних інтересів. Хоча загальні проблеми права приватної власності й механізму його реалізації останнього часу детально розглядалися в багатьох змістовних працях, зокрема Михайленко О., Мічуріна Є., Породько В., Малько А., Камишанського В., питанням правообмежень у них приділено недостатньо уваги, а речово-правовий аспект останніх не висвітлено повною мірою. Для досягнення зазначеної мети окреслені наступні основні задачі: · визначити поняття речового права й розкрити його правову природу; · дослідити систему речових прав і віднайти місце її елементів у системі цивільного права; · надати характеристику суб’єктивному праву приватної власності й процесу його реалізації; · визначити юридичну сутність меж суб’єктивного права приватної власності і здійснити їх класифікацію; · з’ясувати юридичну сутність й особливості обмежень здійснення права приватної власності та провести їх систематизацію; · проаналізувати зміст і особливості структурних елементів інституту речових прав на чуже майно, виявити ступінь їх впливу на зменшення обсягу правових можливостей власника. У новому Цивільному кодексі передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, зокрема від власника майна. Щодо права забудови, то Указом Президії Верховної ради УРСР від 14 травня 1949 р. визнані такими, що втратили чинність, відповідні норми ЦК УРСР про право забудови. Закон України “Про власність” не закріплює речові права як об’єкти правового регулювання. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Так, Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 11 вересня 1996 p. затвердив Перелік предметів промислового призначення, що застосовуються у виробничій сфері, вивезення (пересилання) яких громадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі території України забороняється [12; с.259].