Обмеження прав і свобод людини: теоретико-прикладні аспекти - Автореферат

Нині відбувається активний процес становлення громадянського суспільства, причому відносини між людиною і державою дедалі більше підкоряються правовим принципам, згідно з якими права і свободи людини є пріоритетним напрямом діяльності держави, держава зобовязана створити умови для їх розвитку та охорони. Конституція України, закони України та міжнародно-правові угоди, до яких приєдналася Україна, встановлюють певний перелік обмежень, які може встановити держава стосовно прав і свобод людини. Такі заходи є цивілізованим способом регулювання міри свободи людини в суспільстві та зумовлені тим, що нормальний процес функціонування та розвитку суспільства породжує ситуації, які потребують від держави встановлення обмеження прав і свобод людини. Процес демократизації українського суспільства потребує детального аналізу інституту обмеження прав і свобод людини, зясування науково-теоретичних підходів до їх встановлення, принципів, способів та форм встановлення обмеження прав і свобод людини, визначення ролі обмеження прав і свобод людини у забезпеченні ефективності та дієвості законодавства. Для реалізації мети та завдань дослідження авторка застосувала такі методи: метод діалектики дав змогу визначити основні властивості обмеження прав і свобод людини як такий, що знаходиться у взаємодії з іншими засобами правового регулювання та змінюється відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства; герменевтичний метод був застосований у звязку із необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, текстів нормативно-правових актів, що дало можливість розкрити зміст та узагальнити у різні способи властивості обмеження прав і свобод людини; метод класифікації дав змогу систематизувати концептуальні підходи до обмеження прав і свобод людини, а також визначити основні класифікаційні критерії обмеження прав і свобод людини; формально-логічний метод був застосований при формулюванні поняття та принципів встановлення обмеження прав і свобод людини; структурно-функціональний метод використовувався для дослідження правового обмеження як засобу правового регулювання; аналітичний метод дав змогу розробити ряд пропозицій і рекомендацій, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва в Україні.Перший розділ «Теоретико-правові аспекти обмеження прав і свобод людини» складається з чотирьох підрозділів і висновків до розділу та присвячений аналізу доктринальних підходів щодо обмеження прав і свобод людини, основних особливостей правового обмеження, передумов та принципів встановлення обмеження прав і свобод людини. Пункт 1.2 «Ознаки та поняття обмеження прав і свобод людини» присвячено аналізу особливостей обмеження прав і свобод людини як самостійного засобу правового регулювання, що зумовлений наявністю специфічних інституцій і відносин, надається власне визначення поняття обмеження прав і свобод людини. З метою визначення поняття обмеження прав і свобод людини дисертантка виходила з того, що обмеження в обєктивному розумінні є сукупністю заборонних норм, а в субєктивному розумінні являє собою обовязки субєктів прав і свобод щодо утримання від вчинення певних дій. Обмеження прав і свобод людини - це законодавче звуження змісту та (або) обсягу прав і свобод людини щодо її можливостей мати, володіти, користуватися і розпоряджатися соціальними цінностями, свободою дій і поведінки з метою захисту суверенітету і територіальної цілісності або громадського порядку, забезпечення економічної і інформаційної безпеки, для охорони здоровя, суспільної моралі і забезпечення захисту прав і свобод людини та є показником державних стандартів рівня життя людини. Законодавець повинен дотримуватися таких принципів, що свідчитиме про встановлення правового обмеження: принцип збереження сутності прав і свобод людини (сутності права людини є межею допустимого звуження обсягу та змісту прав і свобод людини, порушення цього принципу веде до формального скасування права); принцип обґрунтованості (визначається обовязок держави забезпечувати реалізацію прав і свобод людини та обґрунтовувати перед суспільством свої заходи щодо їх обмеження); принцип пріоритету міжнародних стандартів у галузі прав людини щодо стандартів, встановлених національним законодавством (міжнародні стандарти у галузі прав людини є критерієм для національного законодавця при встановленні обмежень прав і свобод людини, які не можуть бути вужчими, аніж межі аналогічних прав, встановлені у міжнародних актах у галузі прав людини); принцип правомірності обмежень прав і свобод людини (встановлення обмежень ґрунтується на ідеях природно-правової концепції в частині визнання вищої цінності прав і свобод людини, справедливості, рівності людей, узгодженість прав і інтересів різних людей та суспільства, держави); принцип пропорційності обмеження прав і свобод людини (при встановленні обмеження прав і свобод людини ступінь звуження змісту та (або) обсягу прав і свобод людини має відповідати суспільно необхідній меті, за

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ