Обласні привілеї Волині та Київщини: ґенеза і функціонування в другій половині XV – першій третині XVI ст. - Автореферат

Саме через це Волинь і Київщина отримали від великого князя обласні привілеї, або уставні земські грамоти. Під термінами „обласні привілеї”, чи „уставні земські грамоти” слід розуміти офіційні юридичні документи, котрі надавалися верховною владою ВКЛ областям з метою законодавчого забезпечення внутрішніх відносин. В межах України цю проблему можна висвітлити тільки на прикладі Київщини та Волині, оскільки саме ці регіони в різні часи отримали уставні земські грамоти, які тривалий час перебували поза увагою фахівців і мають значний інформаційний потенціал. До підготовки дисертації, присвяченій уставним земським грамотам Волині та Київщини, спонукала і необхідність перегляду традиційних уявлень про роль „старини” як регулятора внутрішньополітичних відносин у Великому князівстві Литовському. Дисертанту вдалося: а) встановити ймовірні терміни отримання перших привілеїв; б) відтворити їхні протографи; в) здійснити постатейний та галузевий розподіл грамот; г) розглянути подібність та розбіжність норм обласних привілеїв з Руською Правдою та ПЛС; д) показати на практиці реалізацію артикулів уставних земських грамот.Одну із найчисленніших груп становлять привілеї різних видів: майнові - пожалування магнатам, шляхті, представникам великокнязівської адміністрації на нерухоме майно, організацію ярмарок, будівництво замку; підтвердні - надавались на прохання представників шляхти, міщан та духовенства, як правило, великими князями литовськими після смерті попередника з метою підтвердження минулого привілею, який, зазвичай, предявлявся; посадові (урядові) - привілеї на воєводське, старостинське чи намісницьке управління (отримання урядницької (чиновницької) посади); пільгові - звільнення шляхти від військової служби, їх людей від виконання деяких повинностей, міщанам - на безмитну торгівлю тощо Численними і водночас найбільш змістовними є джерела судочинства: скарги (жалоби, чолобитні), які містять основні відомості про субєктів судової справи, зміст позову; вироки - подають інформацію щодо складу „судової ради”, процесу розгляду тяжби, імен залучених свідків, обґрунтування доказів у відповідності до чинного законодавства, способу покарання винних осіб тощо; свідчення („сознание”) - показують соціально-правовий характер правосуддя; застави („заруки”) - надають статистичні дані щодо термінів зявлення обвинувачуваної сторони у суді та сплати визначеної грошової суми в разі невиконання письмових вимог (такі документи також могли надаватись шляхтичам з метою попередження правопорушень та під час застави власного маєтку); господарчі листи були своєрідним наказом та видавались місцевим урядникам (особливо волинським) з метою конкретизації процесу вирішення суперечки, неодноразово у них вказувались імена суддів, спірних сторін та загальний зміст позову; угоди, які належать до судочинства, стосуються, в основному, полюбовного вирішення конфлікту, однак існували випадки, коли в угоді укладачі на певний термін чітко визначали кількісний та поіменний склад суддів, що представляли обидві сторони при вирішення будь-яких суперечок; памятні записи заносились писарем до спеціальних книг, у яких зазначався час надходження до великокнязівської канцелярії листів, як правило, скарг із вказівкою імен позивача і відповідача. Комплекс джерел соціального характеру становлять: заповіти (тестаменти) - їх зміст дає можливість простежити реалізацію норм привілеїв, які належать до сімейного права, особливо щодо розподілу рухомого і нерухомого майна; за своєю природою близькими до них є віднові записи чоловіка своїй дружині. Він вперше запропонував для обласних привілеїв термін уставні земські грамоти, оскільки саме вони визначали принципи місцевого управління і видавались з „метою підтвердити стародавні звичаєві права кожної землі, визначити відносини її до держави та місцевих органів, а також регламентувати різні сторони місцевого суспільного життя, переважно на основі місцевих звичаїв”. Найбільшими недоліками зазначених праць є, по-перше, відсутність порівняльного аналізу обласних привілеїв Київщини та Волині з грамотами інших земель, а по-друге, зовсім не зверталась увага на практичну реалізацію норм.

Основний зміст дисертації