Українські обереги як наслідки язичницької віри слов’ян. Інтер’єр національного житла. Вода та вогонь як обереги рідного дому. Оберегова сила флори рідного краю. Сутність подвір’я та господарського реманенту. Основні обереги національних обрядів.
Українські обереги - наслідки язичницької віри слов’ян. 1.1. Обереги української хати. 1.3 Інтер’єр національного житла. 1.4 Подвір’я та господарський реманент. 1.5 Вода та вогонь - обереги рідного дому. 2. Вступ У національних традиціях бачимо безмежний прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку. Завдяки цьому хата для селянина ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матірю. На перший погляд про традиційну хату ми знаємо нібито багато, але водночас ще й мало. Хата... Хата - це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля, жеврів і вибухав його гнів, складалися пісні та легенди, де люди переймалися буденними клопотами, кохалися, народжувалися і вмирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. «Гляди ж, дочко,- повчає мати в одній з казок свою доньку перед заміжжям,- як будеш у свекра, то вставай раненько, умивайся біленько, вимітай хату і сіни, коло хати поодмітай, поприбирай, а в суботу ввечері припічок підмаж, долівку вимаж, то тебе і чоловік буде жаловать і од людей знаруги не буде». Все вище сказане й стало причиною для обрання теми реферату «Обереги рідного дому».Тому метою написання мого реферату є дослідження народознавчих джерел з метою вивчення інтер’єру хати, невід’ємних складових - поріг, піч, покуть, сволока, скриня, стіл, лави і т. ін.; оформлення ландшафту української хати; з’ясування оберегових функцій інтер’єру, ландшафту хати. Завдання: дослідити правила вибору місця для побудови хати; необхідних правил побудови порога, печі, сволоки; розташування стола, лав, покуті, скрині, посуду; виокремлення флори рідного краю з метою визначення магічної сили деяких дерев, що є необхідними у оформленні ландшафту хати; довести необхідність дослідження даного матеріалу. Б.Рибаков називає обереги XІ-ХIII ст. Поліссі матері намагалися дітей до року чужим людям на очі не показувати. Цей домашній простір у словянських народів умовно поділяється по діагоналі на дві частини: лівий бік (куток із піччю) - жіноча половина помешкання, а правий (куток із Покуттю) - чоловіча. Піч також зберігає давнє священне значення для господаря. У ній палало багаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. Віконні рами прикрашалися різьбленням, особливо в Карпатах та Закарпатті. За найдавнішими повірями, саме під порогом перебувають душі померлих Предків, які охороняють рід. В Україні поширене повіря: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна також мести хату двома віниками. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матірю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Агатангел Кримський висловив гіпотезу про поширення цього слова з півдня (Мала Азія) на північ і захід; Володимир Чивиліхін припускає, що слово «хата» було в скіфів. Наприклад, обведення побіленої хати кольоровою фарбою внизу має ті ж властивості, що й замкнене коло - оберігати від злих духів та різних напастей всю родину. На Зелені свята (Русалії, Трійцю) та на Купайла хата прикрашалася живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними оберегами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
