Обґрунтування вибору методу завершення оперативного втручання при перитоніті в залежності від його стадії - Автореферат

Від 15 до 20% гострих захворювань органів черевної порожнини ускладнюються перитонітом (Шалімов О.О., 1988; Бобров О.Є., 2000). Принципове відношення до санації черевної порожнини при розповсюдженому перитоніті визначається необхідністю зменшення ступеня інтоксикації та попередження прогресування перитоніту (Ничитайло М.Ю., 2004). Сучасна хірургічна тактика при тяжких формах ГРП передбачає активні методи лікування, які включають програмовані санації черевної порожнини, активне використання інтубаційного кишкового зонду. Актуальними є також питання прогнозування ускладненого перебігу гострого перитоніту, вибору обєктивних критеріїв оцінки перебігу захворювання, а також профілактики нагноєння післяопераційної рани при перитоніті, що і стало підставою до виконання даного дисертаційного дослідження. Встановити критерії вибору кількості програмованих санацій черевної порожнини та інтервалів між ними при перитоніті з урахуванням токсичності перитонеального ексудату, лейкоцитарного індексу інтоксикації, рівня молекул середньої маси, фактору некрозу пухлин.Хворі були розподілені на дві групи: до КГ увійшли 867 хворих, які перебували на лікуванні з 2001 по 2003 роки, в терапії яких не були застосовані представлені в даній роботі діагностичні та лікувальні схеми; до ОГ увійшли 534 хворих, які перебували у стаціонарі у період з 2004 по 2005 роки та в комплексній терапії яких застосовувалася удосконалена діагностична та лікувальна тактика. В КГ реактивна стадія перитоніту спостерігалася у 393 хворих (45,8%), токсична - у 328 (39,3%), термінальна - у 146 (14,9%) хворих; в ОГ відповідно у 243 (45,5%), 212 (39,7%) та 79 (14,8%) хворих. Серед госпіталізованих в КГ та ОГ причинами перитоніту були перфорація гастродуоденальної виразки відповідно у 281 (32,4%) та у 174 (32,6%) хворих, гостра кишкова непрохідність у 200 (23,1%) та у 138 (25,9%), мезентеріальний тромбоз у 89 (10,3%) та у 47 (8,8%), гострий апендицит у 55 (6,3%) та у 37 (6,9%), перфорація пухлини товстої кишки у 47 (5,4%) та у 39 (7,3%), гострий холецистит у 43 (5,0%) та у 16 (3,0%), гінекологічні захворювання у 41 (4,7%) та у 13 (2,4%), перфорація товстої кишки непухлинного генезу у 21 (2,4%) та у 8 (1,5%), перфорація тонкої кишки у 16 (1,8%) та у 16 (3,0%), защемлена кила у 14 (1,6%) та у 13 (2,4%), абсцес, що розкрився в черевну порожнину, у 14 (1,6%) та у 8 (1,5%), розпад та перфорація пухлини черевної порожнини (за виключенням кишечнику) у 8 (0,9%) та у 6 (1,1%), травми черевної порожнини у 5 (0,6%) та у 8 (1,5%), післяопераційний перитоніт у 4 (0,5%) та у 2 (0,4%), інші захворювання у 29 (3,4%) та у 9 (1,7%) хворих. Токсична стадія перитоніту відмічалася в КГ у 26 (61,9%) хворих, термінальна стадія - у 16 (38,1%) хворих; в ОГ токсична стадія відмічалася у 27 хворих (58,7%), термінальна - у 19 хворих (41,3%). В першій підгрупі було 20 хворих, у яких сорбенти не застосовували, другу підгрупу склали 18 хворих, у яких на поверхню рани до розкриття черевної порожнини тонким шаром наносився антимікробний сорбент „Гентаксан” (поліметилсилоксан з іммобілізованим на ньому гентаміцином), в третій підгрупі у 20 хворих був застосований „Метроцефасил”.В дисертаційній роботі наведено теоретичне обгрунтування та практично вирішене наукове завдання щодо покращення результатів лікування хворих на гострий розповсюджений перитоніт шляхом розробки та удосконалення хірургічного втручання із застосуванням аплікаційних сорбентів, вивчення мікробіологічних аспектів перитоніту, токсичності вмісту черевної порожнини, удосконалення череззондової детоксикаційної терапії із застосуванням ентеросорбції. На основі вивчення факторів ризику розвитку ускладненого перебігу перитоніту з використанням логістичної регресії виділені наступні фактори ризику ускладненого перебігу перитоніту: вираженість перистальтики, тяжкість стану за модифікованою шкалою АРАСНЕ ІІ, обєм випоту в черевній порожнині, характер запалення очеревини. Застосування отриманої математичної моделі дозволяє чітко визначити пацієнтів з групи підвищеного ризику виникнення ускладненого перебігу перитоніту. Вибір способу завершення оперативного втручання при гострому розповсюдженому перитоніті залежить від його стадії. Обєктивними критеріями вираженості ендотоксикозу при перитоніті є лейкоцитарний індекс інтоксикації, концентрація в крові фактору некрозу пухлин та молекул середньої маси, токсичність перитонеального вмісту, за допомогою яких оцінюються ступінь інтоксикації та ефективність терапії, що проводиться.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ