Обґрунтування та вибір методу хірургічного лікування жінок, хворих на генітальний пролапс у сполученні з нетриманням сечі при напрузі - Автореферат

Генітальний пролапс (ГП) та нетримання сечі при напрузі (НСПН) ізольовано зустрічаються відповідно у 25-45% та 35-57% жіночого населення (Ю.С. Метою дослідження стало покращення результатів хірургічного лікування хворих з генітальним пролапсом у поєднанні з нетриманням сечі при напрузі шляхом вдосконалення діагностичних алгоритмів та вибору оптимальної хірургічної тактики. Провести аналіз частоти генітального пролапсу, нетримання сечі при напрузі та їх поєднання серед жінок, що звернулися за гінекологічною допомогою. Визначити критерії диференційованої тактики хірургічного лікування у хворих з генітальним пролапсом і нетриманням сечі при напрузі. Практичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що на підставі отриманих результатів дослідження розроблені, обґрунтовані і запропоновані для практичної охорони здоров?я критерії диференційованої тактики хірургічного лікування хворих з генітальним пролапсом у поєднанні з нетриманням сечі при напрузі, що сприяє підвищенню ефективності лікування.До ІІ групи увійшли 30 хворих, яким було виконано тільки операцію з приводу лікування ГП. До ІІІ групи було зараховано 30 пацієнток з НСПН, яким було виконано хірургічне втручання тільки з цього приводу. Обстеження складалося з гінекологічного обстеження, лабораторних досліджень: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі; вміст креатинину крові за пікриновою кислотою; вміст білірубіну (метод Хуерго-Поппера); тимолова проба (метод Хуерго-Поппера); активність трансаміназ АЛТ і АСТ (метод Рейтмана-Френкеля), вміст глюкози крові, дослідження сечі за методом Нечипоренка; бактеріологічне дослідження сечі з визначенням мікробного числа (для виявлення та ідентифікації інфекції). Інструментальні методи дослідження включали: ультрасонографічне дослідження нирок, сечовивідних шляхів, сечового міхура, жіночих статевих органів, урофлоуметрію (для діагностики порушень сечовипускання), уретроцистографію (для визначення форми сечового міхура та його співвідношення до інших анатомічних структур), екскреторну урографію (для виявлення порушення структури та функції верхніх сечових шляхів). Хворим під час хірургічного лікування виконувались одна або декілька реконструктивно-пластичних операцій: передня кольпорафія, задня кольпорафія, серединна кольпорафія за Лефором, манчестерська операція, вагінальна гістеректомія за Мейо (з видаленням або збереженням придатків матки), кульдопластика за Макколом, сакроспінальна кольпосуспензія, лапароскопічна сакрокольпопексія, передня, задня та тотальна екстраперітонеальна кольпосуспензія за методикою Prolift, трансвагінальна уретропексія за методикою TVT та TVT-O, передня леваторопластика, перинеорафія.У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення та запропоновано нове розвязання наукового завдання щодо покращення результатів хірургічного лікування хворих з генітальним пролапсом у поєднанні з нетриманням сечі при напрузі шляхом розробки диференційованої тактики вибору оптимальної хірургічної тактики. Загальна якість життя хворих, що виміряна за допомогою опитувальника SF-36, істотно залежить від ступеня проявів симптоматики, повязаної з нетриманням сечі (за даними ICIQ-SF; r=-0,89, за даними шкали UDI-6 опитувальника PFDI-20; r=-0,76), та генітального пролапсу (за даними шкали POPDI-6 опитувальника PFDI-20; r=-0,82). Запропонована диференційована тактика хірургічного лікування пацієнток з генітальним пролапсом у поєднанні з нетриманням сечі при напрузі дає змогу підвищити ефективність лікування за рахунок зниження кількості ускладнень на 39,5%, покращення якості життя за даними опитувальника SF-36 (85,1±1,0 та 81,4±1,38; p=0,0197); I-QOL - (87,5±0,8 та 83,1±1,1; p=0,0015) у порівнянні з даними ретроспективного аналізу та дозволяє отримати однаково високі результати успішного усунення пролапсу та НСПН при одно-(група ІА) та двоетапній (група ІБ) тактиці ведення хворих. (Дисертантом проведено набір клінічного матеріалу, статистичну обробку отриманих даних, аналіз отриманих результатів дослідження, підготовку статті до друку). (Дисертантом проведено набір клінічного матеріалу, статистичну обробку отриманих даних, аналіз отриманих результатів дослідження, підготовку статті до друку).

Основний зміст роботи