Обґрунтування рішень у кримінальному процесі - Автореферат

Поширення вимоги обґрунтованості на всі процесуальні рішення відповідає сучасній кримінально-процесуальній доктрині і міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини. Разом з тим, якщо обґрунтованість процесуальних актів забезпечує стабільність та функціональну ефективність прийнятих рішень, то їхня необґрунтованість, навпаки, дестабілізує не лише процес ухвалення рішення, але й обумовлює появу різних вкрай негативних наслідків як для окремих осіб, органів, що ведуть процес, так і для держави в цілому. Водночас у зазначених та інших наукових працях розглядалися важливі, але лише окремі аспекти обґрунтованості кримінально-процесуальних рішень і в науці поки що відсутнє комплексне дослідження багатопланової сукупності питань, що стосуються інституту обґрунтування рішень у кримінальному процесі. Метою дисертаційного дослідження є розробка теорії обґрунтування кримінально-процесуальних рішень з урахуванням природи цього процесу та специфіки його здійснення в різних стадіях кримінально-процесуальної діяльності; формулювання пропозицій по доповненню або зміні чинного законодавства, розробка відповідних розділів та норм нового КПК, що стосуються кримінально-процесуальних рішень; розробка методики застосування основних положень теорії обґрунтування рішень у практичній діяльності правоохоронних та судових органів та їх посадових осіб. Застосовувалися і такі окремо-наукові методи пізнання: системно-структурний (при визначенні поняття, структури і видів процесуальних рішень, виділенні класів предмета обґрунтування, а також структурних елементів процесу обґрунтування та ін.); порівняльний (у ході аналізу співвідношення понять обґрунтування процесуальних рішень і оцінки доказів); статистичний (при узагальненні результатів вивчення практики, аналізі помилок, що припускаються в правозастосовній практиці); логіко-юридичний (у процесі розробки правової природи і визначенні змісту обґрунтування процесуальних рішень, а також формулювання понять обґрунтування й обґрунтованості); соціологічний (при вивченні юридичної практики, кримінальних справ, анкетуванні суддів, прокурорів і слідчих); метод узагальнення (точок зору вчених, результатів їхніх досліджень, а також юридичної практики різних видів), інші методи.Аналіз положень різних наук (теорії прийняття рішень, психології, логіки, філософії, науки соціального управління, кібернетики, воєнної науки, загальної теорії держави і права та ін.) дозволив дійти висновку про те, що головним для характеристики сутності будь-якого рішення є те, що кожне з них є вольовим, свідомим актом вибору конкретним субєктом на підставі наявної в його розпорядженні інформації цілей майбутньої поведінки для оптимального вирішення конкретного завдання за допомогою адекватних способів та заходів досягнення поставлених цілей. Базуючись на існуючих в науці положеннях, автором сформульовано вісім суттєвих рис кримінально-процесуального рішення: обовязковість його прийняття у встановленому законом порядку та вираження у визначеній законом формі; правовий, державно-владний, загальнообовязковий, владно-розпорядчий, пізнавально-посвідчувальний, спонукальний та ініціюючий характер; направленість на вирішення певних кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінологічних завдань. Обґрунтовано висновок про те, що центральна частина структури будь-якого рішення, що приймається по кримінальній справі, повинна іменуватися не описовою, а саме описово-мотивувальною, що має велике практичне значення, оскільки цілком безперечно орієнтує осіб, що ведуть процес, на необхідність не тільки описувати обставини вчиненого діяння, але й наводити ті мотиви, з урахуванням яких на підставі закону та отриманих доказів прийняте конкретне рішення. До будь-якого процесуального рішення повинні ставитись три групи вимог: 1) вимоги, які ставляться до форми рішення (письмова фіксація прийнятого рішення, стандартність його форми, структурна упорядкованість, лаконічність і офіціальність процесуального рішення); 2) вимоги, які ставляться до змісту рішення (істинність, обґрунтованість, вмотивованість, логічність, переконливість та справедливість); 3) вимоги, які ставляться і до форми, і до змісту рішення (законність, індивідуальна визначеність, виконуваність та культура процесуального рішення) (В.С. Зокрема, звернуто увагу на те, що в рамках деяких стадій процесу для вихідних рішень законом не передбачено їх прийняття у спеціально встановленій формі, хоча на практиці фактично такі рішення приймаються відповідними субєктами, що ведуть процес (рішення органу дізнання, слідства про прийняття та реєстрацію інформації про вчинений або підготовлюваний злочин; рішення прокурора про прийняття справи, що надійшла з обвинувальним висновком, до свого провадження; рішення судді про прийняття справи та призначення її до попереднього розгляду).У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розвязанні низки концептуальних питань відносно теоретичного та нормативного забезпечення діяльності орга

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ