Обґрунтування методів оцінки і добору кращих генотипів люцерни посівної за ступенем самонесумісності - Автореферат

Серед важливих завдань державного значення у вітчизняному сільськогосподарському виробництві особливої гостроти набуває проблема рослинного білку. В звязку з цим слід звернути увагу на таку цінну багаторічну високобілкову культуру як люцерна, яка відзначається високою продуктивністю та якістю корму. А виділені в процесі оцінки самонесумісні рослини з комплексом господарськоцінних ознак можуть бути використанні як вихідний матеріал при створені сортів-синтетиків. Дослідження за темою дисертаційної роботи проводили у відповідності з тематичними планами науково-дослідних робіт Інституту кормів УААН за програмою 20 [01.07] «Корми і кормовий білок» (номер державної реєстрації 010U007579. Мета досліджень - вивчити природу явища самонесумісності люцерни посівної в звязку з добором кращих генотипів для послідуючої селекції сортів-синтетиків.В розділі подано літературний огляд з історії люцерносіяння і селекції люцерни в Україні, розглянуті сучасні уявлення про причини та механізми виникнення самонесумісності, особливості прояву генетичного контролю, зміна рівня даної ознаки у люцерни. За попередніми результатами [28, 168] для наших досліджень були взяті кращі за насіннєвою та кормовою продуктивністю сортозразки люцерни та перспективні селекційні номери, виділені з гібридної комбінації Vela x Vertus в кількості 1200 рослин популяції №2/95 та по 400 рослин кожного сорту і популяцій (табл. Вивчення ознак насіннєвої продуктивності самонесумісних генотипів залежно від типу запилення, їх мінливість і кореляційні звязки між ними та характер успадковування рівня самонесумісності здійснювали на 80 рослинах попередньо відібраних за ознакою самонесумісності з популяції 2/95. Запилювали по 50 квіток кожного типу схрещувань: в межах квітки (С) > в межах китиці (Г1) > між китицями в межах стебла (Г2) > між китицями різних стебел (Г3) > в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з відносно самофертильними (РСН=10-30%) (П1) > в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з абсолютно самонесумісними (П2). В результаті вивчення популяційної мінливості рівня самонесумісності встановлено, що в популяції люцерни №2/95 присутні форми з будь-яким рівнем самонесумісності окрім, абсолютно самофертильних, оскільки норма реакції генотипів була в межах 10-100% (табл.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових завдань, що полягають у вивченні структури популяції люцерни за ознакою самонесумісності, ідентифікації корелятивної залежності даної ознаки з рівнем фертильності пилку та насіннєвою продуктивністю, встановленні характеру успадковування гібридами люцерни першого покоління рівня самонесумісності. Встановлено корелятивну залежність даної ознаки за рівнем фертильності пилку та насіннєвою продуктивністю методами кореляційного, регресійного та дисперсійного аналізів шляхом побудови математичних моделей прямолінійного та криволінійного типів з подальшим порівнянням та виділенням таких, що найбільш оптимально описують кореляційні звязки. У досліджуваній популяції люцерни має місце значна варіація рівня самонесумісності та спостерігається експоненціальний розподіл генотипів з модальним класом в інтервалі 90-100%, котрий складає від третини до половини всієї популяції. Встановлено суттєве зниження кількості насінин на одну квітку із зростанням рівня самонесумісності при самозапиленні на всіх типах гейтоногамного запилення. Істотно зменшується рівень абортивності насіннєвих зачатків у завязі люцерни посівної за схемою запилення в межах квітки > в межах квіток китиці > між китицями в межах одного стебла > між китицями різних стебел > в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з відносно самофертильними (РСН=10-30%) > в межах абсолютно самонесумісних рослин, схрещених з абсолютно самонесумісними.

Основний зміст роботи