Обґрунтування клінічного використання сучасних хірургічних методів при внутрішньокістковій дентальній імплантації - Автореферат

Проблема відновлення дефектів зубних рядів з використанням дентальних імплантатів здобуває все більшу актуальність (Лось В.В., 1995; Параскевич В.Л., 1992; Олесова В.Н., 1993; Лосев Ф.Ф., 1998; Кулаков А.А., 1997; Куцевляк В.И., 1998; Робустова Т.Г., 1999; Долгалев А.А. и соавт., 2000; Потапчук А.М., 2000; Тимофеев А.А., 2002; Сидельников П.В., 2004 та ін.). Для імплантолога проведення дентальної імплантації на верхній щелепі нерідко буває утруднене через значну атрофію альвеолярних відростків верхньощелепних кісток (Параскевич В.Л., 1992; Матвеева А.И., 1993; Суров О.Н., 1993; Робустова Т.Г., 1999; Темерханов Ф.Т., Анастасов А.Н., 1999; Tatym H., 1986; Gowood J., Howelle R.A., 1988; Jonsen O. et al., 1992; Spiekermann H. et al., 1995; Reinhardt C., Krensser B., 2000; Poticet N., Jirajariyave J., 2001; Palti На нижньощелепній кістці труднощі для імплантації виникають у тому випадку, коли є достатній по висоті, але недостатній по ширині (вузький) альвеолярний відросток. Виконана дисертаційна робота є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи „Клініка, діагностика, лікування переломів нижньої щелепи і їхніх ускладнень”, що виконується на кафедрі щелепно-лицьової хірургії Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика МОЗ України. Запропонувати методику проведення оперативного втручання по установці внутрішньокісткових дентальних імплантатів, що дозволяє максимально зберегти наявну товщину бічних кісткових стінок альвеолярного відростка і уникнути ушкодження периферичних гілок трійчастого нерва.Всіх обстежуваних пацієнтів, яким проводилася ендооссальна дентальна імплантація, розподілили на три групи: I група - 41 пацієнт із достатнім по висоті та достатнім по ширині альвеолярним відростком верхньої і нижньої щелеп; II група - 57 пацієнтів з недостатньою висотою альвеолярного відростка верхньої щелепи; III група - 53 пацієнта з достатнім по висоті, але недостатнім по ширині альвеолярним відростком верхньої і нижньої щелеп. Друга група спостереження складалася з 2-х підгруп: перша група - 23 пацієнта, яким була проведена операція відкритого (традиційного) синусліфтингу; друга підгрупа - 34 пацієнта, яким виконане оперативне втручання, що називається закритим антроліфтингом (25 чоловік - закритий синусліфтинг і 9 чоловік - закритий назоліфтинг). Третя група спостереження була розділена на 2 підгрупи: перша підгрупа - 29 пацієнтів, у яких при установці було виявлено дефект кісткової стінки альвеолярного відростка з наступним закриттям цього дефекту остеотропною біокерамікою (біогран - в 20 осіб, кергап - в 9 осіб) та біомембраною; друга підгрупа - 24 пацієнта, яким була застосована запропонована нами операція розщеплення і розширення альвеолярних відростків на верхній і нижній щелепах. Обстежуючи пацієнтів I групи спостереження (з достатнім по висоті і ширині альвеолярним відростком), ми відзначили, що в них була в ранньому післяопераційному періоді (через 1 - 2 години після імплантації) термоасиметрія слизової оболонки альвеолярного відростка в ділянці післяопераційної рани. Обстежуючи пацієнтів II групи спостереження (з недостатньою висотою альвеолярного відростка верхньої щелепи), ми виявили, що термоасиметрія слизової оболонки альвеолярного відростка верхньої щелепи в післяопераційному періоді вірогідно підвищувалася в обох підгрупах спостереження (при відкритому і закритому антроліфтингу).На підставі проведених досліджень доведено, що внутрішньокісткова дентальна імплантація може виконуватися з високою ефективністю при атрофії альвеолярного відростка верхньощелепної кістки значного ступеня виразності. Для цього при відкритому і закритому синусліфтингах пропонується використати додаткову фіксацію внутрішньокісткових дентальних імплантатів за допомогою титанових мініпластин, фіксація здійснюється одночасно з установкою ендооссальних імплантатів. Використання силіконового балону при закритому антроліфтингу дозволяє рівномірно і без перфорацій відшарувати слизову оболонку дна верхньощелепної пазухи або порожнини носа та, у такий спосіб, створити порожнину, що надалі заповнюється остеопластичним матеріалом з наступною установкою внутрішньокісткових дентальних імплантатів. Застосування запропонованої нами операції дозволяє уникнути ускладнень під час виконання оперативного втручання у вигляді перфорації слизової оболонки, що при традиційному закритому синусліфтингу спостерігається в 26,7 % пацієнтів, а при закритому назоліфтингу - у 33,3 % обстежуваних і скоротити строки остеоінтеграції. При виконанні традиційних хірургічних методів установки внутрішньокісткових дентальних імплантатів спостерігається ушкодження периферичних гілок трійчастого нерва з порушенням його функції.

Основний зміст роботи