Обґрунтування і оцінка ефективності протизапальної та імуномоделюючої дії системної ензимотерапії у хворих на остеоартроз і ревматоїдний артрит - Автореферат

Логіка клінічного впровадження поліензимних препаратів передбачає необхідність вдосконалення лікувальних схем їх застосування, що проводиться на підставі визначення нових аспектів механізмів дії лікарських засобів, зясування яких дозволяє розробити програми диференційованого лікування і підвищити клінічну ефективність системної ензимотерапії (СЕТ). Методи дослідження: патогенетичне обгрунтування концепції модулюючого впливу СЕТ на цитокінову регуляцію імунологічної реактивності проведено на моделях ЕОА та ААП з визначенням впливу флогензиму і вобензиму на вміст у тканинах синовіально-хрящового комплексу (СХК) уражених суглобів ІЛ-1b, ФНПА і ТФР-b1, активність ферментів антиоксидантного захисту (АОЗ) та інтенсивність генерації активних форм кисню (АФК), пероксидного окислення ліпідів (ПОЛ) і білків (ПОБ), фібринолізу, протеолізу і колагенолізу за гістологічного і електронографічного контролю мікро-та ультраструктурних змін тканин суглобів, синовіо-та хондроцитів; функціональну активність клітинних факторів неспецифічного імунного захисту досліджували шляхом визначення фагоцитарного числа (ФЧ), фагоцитарного індексу (ФІ), тесту відновлення нітросинього тетразолію (НСТ-тест) та здатності моноцитів (МЦ) і нейтрофілів (НФ) до генерації АФК; активність гуморальних факторів неспецифічного імунного захисту визначали за вмістом у крові фібронектину (ФН), b2-мікроглобуліну (b2-МГ), інтенсивністю протеолітичної деградації (ПД) низькомолекулярних (НБ), високомолекулярних білків (ВБ) і колагену; специфічну імунну відповідь оцінювали за вмістом у крові популяцій і субпопуляцій лімфоцитів, імуноглобулінів (Ig) класів M, G та А; аналіз цитокінової регуляції неспецифічної імунної відповіді проводили шляхом визначення сироваткових рівнів ІЛ-1b, ФНПА і ТФР-b1; інтенсивність автоімунного конфлікту оцінювали за вмістом у крові IGE і циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), молекул середньої маси (МСМ) та швидкістю осідання еритроцитів (ШОЕ); стан метаболізму сполучної тканини аналізували за колагенолітичною активністю плазми (КАП), вмістом у крові вільного (ВОП) і білковозвязаного оксипроліну (БЗОП), гексозамінів (ГА), гексуронових (ГК) та сіалових кислот (СК) і фукози, не звязаної з білками (ФНЗБ); МЩКТ визначали денситометрично; аналіз клінічної ефективності курсової та довготривалої СЕТ при ОА і РА проводили на підставі визначення впливу флогензиму і вобензиму на динаміку змін параметрів Стендфордської анкети, функціонального стану за тестом Лі, больового, запального, суглобового індексів за тестом Річі, тривалості ранкової скутості, сили кистей, показників анкети EUROQOL-5D та індексу Лекена. У межах концепції про створення препаратами СЕТ антифлогогенного імуномодулюючого цитокінового потенціалу вперше встановлено, що: - у ранньому періоді ЕОА значне підвищення вмісту ІЛ-1b у тканинах СХК асоційовано з активацією механізмів альтерації синовіоцитів і хондроцитів, а СЕТ (флогензим) різко збільшує рівень ТФР-b1, зменшує вміст ІЛ-1b та ФНПА, що супроводжується пригніченням процесів ліпопероксидації, ПД НБ і ВБ за підвищення активності ферментів АОЗ та інтенсивності ензиматичного лізису фібрину. У щурів з ААП проліферація синовіальних клітин, утворення фібринових депозитів, шварт, суглобових контрактур і пануса відбуваються за різкого збільшення вмісту в тканинах СХК ФНПА, а застосування СЕТ (вобензим) знижує кількість ІЛ-1b і ФНПА та значно підвищує рівень ТФР-b1, що корелює з пригніченням процесів генерації АФК, ліпо-і протеїнопероксидації за нормалізації лізису ВБ і колагену, збільшення інтенсивності ферментативного фібринолізу, зменшення клітинної інфільтрації синовіальної оболонки лімфобластами та пригнічення внутрішньосуглобового фіброзогенезу; у хворих на ОА різко зростає вміст ІЛ-1b і ФНПА у сироватці крові, що не змінюється у динаміці стандартної терапії (СТ), тоді як застосування курсової СЕТ збільшує сироватковий рівень ТФР-b1, який у період покращання клінічного перебігу захворювання негативно корелює із концентраціями ІЛ-1b і ФНПА, що асоціюється зі зниженням здатності МЦ до генерації ІЛ-1b за механізмами автоактивації та у відповідь на стимуляцію ліпополісахаридом.Хворі були поділені на дві групи: 140 пацієнтів (група порівняння), яким призначали стандартне лікування, та 57 хворих (основна група), які отримували СЕТ. У хворих на ОА із синовітом рівень ІЛ-1b впродовж стандартного лікування перевищував контроль у 1,5-1,7 раза (p<0,001), а при застосуванні СЕТ нормалізувався після повторного прийому флогензиму. У хворих, які отримували флогензим, сироватковий рівень ФНПА до початку лікування був більшим за контроль в 1,6 раза, після першого курсу - в 1,4 раза, перед другим - в 1,6 раза (p<0,01), але наприкінці СЕТ нормалізувався і був у 1,5 раза меншим (p<0,01), ніж у пацієнтів, яким призначали СТ. Після першого курсу СЕТ концентрація у крові ТФР-b1 підвищувалася недостовірно, а після другого курсу ензимотерапії вміст у крові ТФР-b1 збільшувався відносно контролю в 1,6 раза (p<0,01). У хворих на РА І ступеня

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ