Об’єкт підкупу працівника підприємства, установи чи організації - Статья

Національний університет «Одеська юридична академія» Кафедра кримінального права Об’єкт підкупу працівника підприємства, установи чи організації здобувач Березнер В.В. Анотація У статті аналізуються обєкти злочинів проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та обєднань громадян і злочинів у сфері службової діяльності й професійної діяльності, повязаної з наданням публічних послуг. Обґрунтовується позиція, згідно з якою підкуп працівника підприємства, установи чи організації не посягає на ці обєкти. Пропонується внести відповідні зміни до чинного кримінального законодавства України. Проте можливі випадки, коли відповідальність за певні дії передбачається, однак об’єкт діяння встановити неможливо або він створюється штучно, у зв’язку з тим що законодавець неправильно визначився з місцем розташування тієї чи іншої статті в системі Особливої частини КК України. Традиційно в теорії кримінального права об’єкт злочинного посягання встановлюється шляхом аналізу назви розділу Особливої частини КК України, у якому розташована стаття, що передбачає відповідальність за його вчинення, а систематизація діянь у межах розділу проводиться шляхом виокремлення певних груп суспільних відносин (тобто за видовим об’єктом), які поставлені під охорону відповідною групою кримінально-правових норм. Стаття, що передбачає відповідальність за підкуп працівника підприємства, установи чи організації, у КК України 1960 р. була закріплена в главі «Злочини проти порядку управління» та йменувалася «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» (ст. 1912 КК УРСР 1960 р.). Характеризуючи поняття управління, яке є об’єктом відповідних злочинів, С. Шапченко слушно зазначав, що воно містить таке: «1) нормативно визначений основний зміст управлінських відносин; перш за все, це стосується управлінської діяльності (діяльності зі здійснення управлінської функції), яка має бути чітко та за можливості вичерпно регламентована законодавчими та іншими нормативними актами; 2) наявність певного режиму здійснення управлінської діяльності, контроль окремих її елементів; це, зокрема, передбачає поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, чітке розмежування сфер впливу між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; 3) вичерпне коло суб’єктів управлінської діяльності; до таких суб’єктів, зокрема, належать: а) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також відповідні посадові особи, що здійснюють окремі управлінські функції зазначених органів; б) інші організації та їхні представники, що в передбачених законодавством випадках здійснюють окремі управлінські функції, делеговані їм державою; до таких організацій, зокрема, належить громадське формування з охорони громадського порядку, члени якого мають певні владні повноваження щодо припинення правопорушень у громадських місцях, затримання правопорушників тощо; в) окремі громадяни (фізичні особи), що виконують у передбачених законом випадках певні управлінські функції з власної ініціативи, наприклад громадянин, який з власної ініціативи взяв участь у запобіганні або присіканні (припиненні) злочину чи іншого правопорушення; 4) особливий порядок функціонування та спеціальний правовий захист матеріальних носіїв управлінської діяльності» [6, с. Аналіз диспозицій норм, передбачених ст. 354 КК України, дає змогу зробити висновок про те, що ані про державні органи, ані про органи місцевого самоврядування чи об’єднання громадян тут не йдеться. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України, а також може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який після його прийняття учасниками стає установчим документом. Такий підхід відповідав і чинним на той час доктринальним положенням, де родовий об’єкт посадових злочинів і злочинів проти порядку управління фактично ототожнювався, а розмежування проводилося на підставі ознак, що характеризують суб’єктний склад [7, с.