Інтертекстуальність як модус новаторства (на матеріалі творчості В. Стуса та І. Світличного) - Автореферат

Хоча в останні десятиліття на Заході (Р.Барт, Г.Блум, Ю.Крістєва ) і в Росії (І.Арнольд, М.Бахтін, П.Бухаркін, Н.Владимирова, А.Жолковський, Г.Звєрєва, Г.Косіков, Ю.Лотман, І.Смирнов, П.Тороп, Н.Фатєєва) зявилося чимало робіт (декілька і в українській науці (О.Астафєв, Н.Бєляєва, М.Ігнатенко, Н.Корабльова, М.Сорока)), присвячених інтертексту та інтертекстуальності у сфері художнього дискурсу, проблему міжтекстової взаємодії не можна вважати вичерпаною. Вагомий внесок у дослідження доробку цих митців здійснили такі літературознавці, як Т.Гундорова, І.Добрянська, М.Коцюбинська, Д.Наливайко, Є.Сверстюк, Е.Соловей, Д.Стус, Ю.Шевельов, зявилися публікації молодшої ґенерації дослідників: Ю.Бедрика, А.Бондаренко, І.Оникієнко. Поглибити і розширити погляд на творчість В.Стуса та І.Світличного можна, на наш погляд, за рахунок застосування до неї (творчості. Опис і простеження контактів між текстами світової культури, з одного боку, та текстами В.Стуса й І.Світличного, з другого, аналіз суперечностей в оцінках їх творів, нерозвязаність низки проблем, які спричинили появу літературного феномена цих митців, - усе це зумовило поєднання теоретичного та історичного аспектів дослідження і визначило актуальність нашої дисертації. У ракурсі досліджуваної проблеми дисертантка скористалася ідеєю М.Бахтіна про діалогізм культури взагалі і літератури зокрема, розгорнуту в концепті “інтертексту” та “інтертекстуальності”.Один з важливих висновків дослідника - діалогічність “чужого слова” і всього тексту - дозволяє думати і про принципи “поведінки” одного тексту в іншому, саме про принципи, оскільки найдетальніші списки “чужого слова” в тексті завжди будуть неповними. Таким чином, “чуже слово”, виявляючись словом осмисленим і таким, що продовжує творчо осмислюється, набуває позатекстової, міжтекстової і внутрітекстової полівалентності, що пізніше визначає багаторівневий підхід до вивчення явища інтертекстуальності як живого процесу розвитку літератури як мистецтва слова і культури та водночас як до категорії аналізу художнього твору. Якщо М.Бахтін відштовхувався від тексту, відкриваючи в ньому принципову діалоговість, то багато сучасних дослідників, виходячи із широкого розуміння тексту і розглядаючи текст як безперервний процес породження смислу, підходять до нього начебто ззовні. Серед різнорідних визначень, які існують в сучасному літературознавстві, у дисертації використовуються поняття: Інтертекстуальність - категорія, що обіймає той аспект приналежності і взаємодії тексту, який вказує на залежність його (тексту. У першому з них - “Трансформація традиційних форм міжтекстових звязків у творах В.Стуса” - інтертекстуально прочитується поетична творчість В.Стуса, розглядаються конкретні форми виявлення “діалогу” (ремінісценції, алюзії, рамкові компоненти).Будучи динамічним, внутрішньо різнорідним явищем, текст виявляє свої особливості не тільки у взаємодії з метатекстом, а й в процесі взаємодії зовнішнього тексту з текстовими структурами в іманентному світі даного твору. Інтертекстуальність саморозкривається в поєднанні кількох параметрів: по-перше, поняття інтертекстуальності проявилось як “текст” - як термін, котрий виник в конкретній історичній ситуації, в конкретних наукових працях і відтворений пізніше в інших наукових дослідженнях і в інших культурно-історичних ситуаціях; по-друге, поняття інтертекстуальності проявилось як “твір” - коли його термінологічні межі стали розмиватися і виявляти інші визначення, відкриваючи можливості метафоричного і символічного функціонування (творчість В.Стуса та І.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. З досліджуваного матеріалу випливає, що закономірністю розвитку мистецтва як явища культури в цілому є постійне притікання текстів ззовні. Переміщуючись з одного культурного контексту в інший, текст набуває рис моделі культури, однак “поводить” себе самостійно. Він має текстові і метатекстові елементи. Будучи динамічним, внутрішньо різнорідним явищем, текст виявляє свої особливості не тільки у взаємодії з метатекстом, а й в процесі взаємодії зовнішнього тексту з текстовими структурами в іманентному світі даного твору.

Тому інтертекстуальність, яка багато чим завдячує діалогізмові М.М.Бахтіна, на перше місце ставить категорію відношення; її мета - не подолання, а гармонізація, яка містить і ідею розриву (опозиції, аналогії) як способу трансформації. Інтертекстуальність переносить проблеми всередину мови, яка розуміється як взаємоспіввідношення текстів, як письмо-читання.

2. Інтертекстуальність саморозкривається в поєднанні кількох параметрів: по-перше, поняття інтертекстуальності проявилось як “текст” - як термін, котрий виник в конкретній історичній ситуації, в конкретних наукових працях і відтворений пізніше в інших наукових дослідженнях і в інших культурно-історичних ситуаціях;

по-друге, поняття інтертекстуальності проявилось як “твір” - коли його термінологічні межі стали розмиватися і виявляти інші визначення, відкриваючи можливості метафоричного і символічного функціонування (творчість В.Стуса та І.Світличного);

по-третє, поняття інтертекстуальності проявилось як “контекст” - коли співвідносні з ним поняття стали сприйматися як параметри його характеристик;

по-четверте, поняття інтертекстуальності проявилось як “інтертекст” - коли почав виявлятися його онтологічний звязок з багатьма іншими, співвідносними з ним поняттями;

і, по-пяте, поняття інтертекстуальності проявилося як “метатекст” - саме тоді, коли виявилися його онтологічні основи.

3. У нашій роботі різноманітні форми прояву інтертекстуальності набувають нового звучання в поетиці творів В.Стуса та І.Світличного, вступаючи у взаємодію не тільки з макро- і мікроконтекстом, а й з широким спектром художніх засобів. Застосування такого підходу (теорії міжтекстової взаємодії. - Л.Б.) дало можливість систематизувати і краще зрозуміти твори В.Стуса та І.Світличного. Усю життєву масу вражень, реалій автори перетворили на поетичний матеріал одного-єдиного, пливкого і зникомого духовного стану. Цей стан виступає композиційним вістрям твору, оминути який неможливо: інакше уся картина розсиплеться.

4. Теорія та історія літератури засвідчує постійну присутність інтертексту на формальному рівні, що надає творові специфічного звучання, по-різному трактованого в різні періоди й повязаного з розумінням тексту як відкритої структури, як іграшки, з парадоксальним новаторством і тяжінням до традиційності, епатажністю й експериментаторством, “вивільненням” мови, що відображає потік свідомості; з пошуком “готового” чи застосуванням “знайденого” матеріалу для тексту в інших формах культурного життя та перефокусованням його значення в нових контекстах.

5. У дисертації теорія інтертекстуальності, застосована до творчості поетів-шістдесятників, повязується з мотивами памяті, культури, збереження слова, діалектики традиції і новаторства. Послуговуючись принципами та поняттями теорії міжтекстової взаємодії, ми зробили висновок, що В.Стус та І.Світличний вкладали новий смисл у текст, вже освячений традицією, який володіє власним первинним значенням, і своєрідно це значення верифікували, надаючи мистецькому творові нового звучання, не перекреслюючи старе.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Посвяти як елемент інтертекстуальності поезії В. Стуса // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. - Вип.ХІ. - С. 115 - 119.

Ремінісценції як компонент інтертекстуальності тексту поезій В.Стуса // Studia metodologica. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. - Вип.12. - С. 96 - 99.

Алюзії як компонент інтертекстуальності поетичних текстів І.Світличного // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2002. - Вип.ХІІ. - С. 32-36.

Інтертекстуальні виміри міжлітературного діалогу Рільке - Бажан - Стус (на епістолярному матеріалі) // Studia metodologica. - Тернопіль: ТДПУ. ? Вип 13. ? С. 100-103.

Теорія інтертекстуальності: становлення понять, тлумачення термінів, систематика. - Тернопіль: Видавець Стародубець, 2003. - 36 с.