Інтелектуальний потенціал як інституціональний чинник формування економіки постіндустріального типу - Автореферат

Вдосконалення і розвиток економіки України має за мету інтеграцію України у європейський економічний і соціальний простір. Це значною мірою актуалізує дослідження процесів формування та розвитку інтелектуального потенціалу суспільства, чинників і наслідків впливу інтелектуальної діяльності на економічний розвиток України з огляду на подолання системної кризи, що склалася в умовах трансформаційної економіки, а також з метою вдосконалення інституціональних чинників розвитку української економіки у напряму формування інтелектуальних та інноваційно-технологічних основ економіки постіндустріального типу. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за темою „Сучасне постіндустріальне суспільство та шляхи його формування в Україні” (державний реєстраційний номер 0107V001332), а також у відповідності з темою Науково-дослідного інституту економічного розвитку КНЕУ імені Вадима Гетьмана №883 „Принципи та механізми партнерства держави і приватного капіталу у формуванні інноваційної моделі економічного розвитку України” (державний реєстраційний номер 0109V001813). У межах цих тем автором підготовлено розділ 3 „Інтелектуальний потенціал України та проблеми формування економіки постіндустріального типу” в якому досліджено інтелектуальний потенціал України та чинники його трансформації і використання, а також стратегія розвитку інтелектуального потенціалу України у напрямку формування економіки постіндустріального типу. методологічний підхід до визначення місця інтелектуального потенціалу у складі чинників економічного розвитку суспільства, доведено, що вплив інститутів духовного виробництва утворює сукупність інтелектоспрямовуючих чинників у механізмі дії інтелектуального потенціалу. отримало подальший розвиток: - уявлення про кількісний зміст інтелектуального потенціалу суспільства з метою визначення межі інструментарію вимірювання інтелектуального потенціалу суспільства за допомогою інтегральних або системних показників.У розділі 1 «Теоретичні та методологічні засади дослідження інтелектуального потенціалу як інституту та умови розвитку постіндустріального суспільства» здійснюється комплексний аналіз поняття інтелектуального потенціалу суспільства в діалектичній послідовності комплексного пізнання обраної наукової проблеми у ракурсах її онтології та гносеології. Розвиток якісних властивостей інтелектуального потенціалу відбувається лише у процесі його використання, причому у цьому процесі моральна компонента відтворення інтелектуального потенціалу є найбільш актуальною для будь-якої країни. У розділі 2 «Постіндустріальне суспільство як поле розширеного відтворення інтелектуального потенціалу» досліджується сутність та зміст інтелектуального потенціалу як економічної категорії, розкрито її якісну і кількісну визначеність, проаналізовано інституціональні чинники розвитку інтелектуального потенціалу на прикладі економічно розвинених країн. Якісна визначеність категорії «інтелектуальний потенціал» розкривається через суперечності у процесі сходження думки від загального до особливого. На рівні особливого, тобто на рівні пізнання категорії в умовах інноваційного технологічного способу виробництва як стадії розвитку постіндустріального суспільства, якісна визначеність категорії інтелектуального потенціалу полягає у тому, що вона являє собою систему інституціональних економічних і соціальних відносин з приводу спроможності громадян, субєктів економічної діяльності і суспільства в цілому щодо створення умов, генерації та використання інтелектуального продукту в економічній діяльності, яка відповідає гуманістичним інституціональним уявленням про соціально-економічний розвиток суспільства, людиноспрямованим цільовим функціям його економічного та соціального відтворення.Дотримання логічної послідовності в дослідженні інтелектуального потенціалу суспільства вимагає здійснення комплексного аналізу обраної наукової проблеми у ракурсах її онтології, гносеології та суспільної практики. На думку автора, під поняттям „інтелектуальний потенціал суспільства” треба розуміти потенціальну (тобто використану і невикористану) сукупну здатність людей до пізнання і засвоєння знань, створення нових знань і використовування їх для розвитку сфер матеріального і духовного виробництва в їх взаємопроникненні, взаємозалежності і взаємодії через виробництво матеріальних та інтелектуально-духовних продуктів, з метою відтворення людини. Гносеологічний підхід до поняття інтелектуального потенціалу суспільства доводить, що його зміст складає сукупність рухливих інтелектоутворюючих елементів в їх діалектичній взаємодії з інституціональними інтелектоспрямовуючими чинниками. В дисертації розкривається внутрішня суперечність категорії інтелектуального потенціалу, яка полягає у неузгодженості взаємодії інтелектоутворюючих і інтелектостпрямовуюючих чинників механізму дії інтелектуального потенціа

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ