Інтелектуальний нонконформізм в Україні в 60-70-х рр. ХХ ст. - Автореферат

Складні процеси переосмислення цінностей, у звязку з трансформацією суспільної свідомості у перехідний час, вимагають уважного ставлення до культури як загальносуспільного цивілізаційного і національного надбання. Актуальність теми обумовлена, по-перше, тим, що вивчення даного періоду в різних його аспектах - суспільно-політичному, економічному, культурному - перейшло у наш час від етапу первісного накопичення матеріалу та описовості до систематичного узагальнення та переосмислення. Предметне вивчення діяльності нонконформістської інтелігенції тематично обмежувалось проблемою, здебільшого, політичного дисидентства, реакцією партійного керівництва на різноманітні прояви непокори серед інтелігенції, репресіями щодо інакомислячих. Оскільки нонконформізм зароджувався в середовищі творчої інтелігенції і до середини 1960-х рр. обмежувався, в основному, сферами літератури і мистецтва, вважаємо обґрунтованим застосування терміну „інтелектуальний нонконформізм” до літературно-мистецької інтелігенції, творчість якої виходила за рамки єдиного офіційно дозволеного художнього методу - соцреалізму - і ставала обєктом критики на сторінках преси, на ідеологічних нарадах, в доповідних записках ЦК КПУ, засіданнях творчих спілок. Предметом вивчення стали передумови, причини та особливості формування нонконформізму в українському літературно-мистецькому середовищі, а також офіційна політика у галузі літератури та мистецтва в Україні в 1960-70-х рр. і, спровокований проявами нонконформізму, офіційний дискурс.Автор вважає доцільним застосовувати термін „нонконформізм” для характеристики діяльності художників і письменників, які відстоювали право вільно експонувати, друкувати, реалізовувати свої роботи, вільно обговорювати художні проблеми, обєднуватися у творчі групи, або, навпаки, працювати поза будь-якими художніми організаціями та протистояли монополії офіційно прийнятих естетичних норм, пропонуючи власні критерії творчості. Розкриваючи історіографію проблеми літературно-мистецького нонконформізму, автор зосереджується на висвітленні історіографії трьох груп проблем, що в комплексі стосуються предмету дисертації: 1) аналіз літератури, присвяченої безпосередньо літературно-мистецькому нонконформізму як новому явищу в культурному житті республіки 1960-70-х рр.; 2) огляд історіографії з проблем шістдесятницького руху (тому що кілька десятків персоналій, які складали ядро шістдесятництва і були причетні до відомих громадсько-культурних і політичних акцій, в українській історіографії вважаються засновниками нонконформістської літератури і мистецтва); 3) огляд літератури, присвяченої літературно-мистецькому життю в Україні в 1960-70-х рр., політиці партії та її ідеологічному підґрунтю, що вплинуло на виникнення та становлення нонконформізму. Оскільки за предмет дослідження взято явище нонконформізму в середовищі літературно-мистецької інтелігенції, варто зазначити, що досі не написана ґрунтовна праця, присвячена питанням політики партії у галузі літератури та мистецтва в Україні (якщо не брати до уваги праці про культурне будівництво у республіці, видані за радянського часу) та формуванню нонконформістської культури в даний період. Даниленко в своїх дослідженнях розкривають суть лібералізації політики в галузі літератури та мистецтва, суперечності, повязані з її проведенням, зародження нонконформізму в середовищі молодої творчої інтелігенції та політику держави щодо нонконформістської літературно-мистецької інтелігенції у другій половині 1960-х - 70-х рр. Крім того, дані джерела є важливими при вивченні світоглядних підстав нонконформізму - аналіз документів, які викривають „недоліки” діяльності окремих журналів чи видавництв і в яких критикується ті чи інші автори та їх твори, дає нам інформацію про теми і проблеми, яких торкалась у своїй творчості нонконформістська інтелігенція.