Інтелектуальна власність - Реферат

Інтелектуальна власність (англ. intellectual property) - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством. Поняття «Інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури. Вперше термін «Інтелектуальна власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль: · сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття "інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання. Субєктами права інтелектуальної власності можуть бути: 1) творець (творці) обєкта права інтелектуальної власності; Інші особи визнаються субєктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності - видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427 ЦК).Характер та спрямованість можливої поведінки субєкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. До вказаних правомочностей субєкта права інтелектуальної власності має також бути додане право легітимації, тобто право автора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, обєктом права інтелектуальної власності. Відповідно до цього принципу субєкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей обєкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимог щодо здійснення цивільних прав, зокрема вимоги не порушувати права інших осіб. Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, що використання обєкта права інтелектуальної власності іншою особою за загальним правилом має здійснюватися дозволу особи (того, хто створив обєкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання обєкта права інтелектуальної власності. Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі під загрозою його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуває усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають. у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності); Порушенням права інтелектуальної власності визнається також ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано обєкти права інтелектуальної власності, що захищаються на території України, без дозволу субєкта права інтелектуальної власності, з порушенням цього права незалежно від того, захищалися чи захищаються ці обєкти в країнах походження. Водночас навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які законом визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності не визнаються. Отже, для субєкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту: 1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного обєкта тощо), 2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного дог

Зміст

Вступ

1. Поняття та види інтелектуальної власності

2. Субєкти та обєкти права інтелектуальної власності. Підстави виникнення інтелектуальної власності

3. Зміст права інтелектуальної власності

4. Здійснення права інтелектуальної власності

5. Захист права інтелектуальної власності

Висновки

Список використаної літератури