Інтелігенція Львова в 1944-1953 роках - Автореферат

Предметом дослідження виступають етносоціальні зміни в середовищі інтелігенції; компартійні засоби й методи «перевиховання» старої та формування нової радянської інтелігенції; форми участі працівників розумової праці у культурному та господарському житті; соціально-побутові умови життя та діяльності інтелігенції міста. Мета і завдання дисертації - на базі опублікованих й архівних документів, наукової літератури, періодики, мемуарів простежити етносоціальні зміни в середовищі інтелігенції Львова, політику радянської влади щодо неї, а також її роль у збереженні й примноженні духовних цінностей. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: дослідити зміни в чисельності, національному складі інтелігенції Львова у перші повоєнні роки; У дисертації проаналізовано соціально-професійну структуру інтелігенції Львова, дано оцінку тодішнім радянським методам формування нової інтелігенції, досліджено форми участі спеціалістів у культурному та господарському житті міста, простежено головні напрямки політики радянського режиму щодо національних груп інтелігенції. у ході «радянізації» суттєвих змін зазнала етносоціальна структура населення міста, в тому числі її складова частина - інтелігенція; у 1944-1946 рр. з міста виїхала, внаслідок насильницького переселення, переважна більшість поляків; незважаючи на абсолютне та відносне збільшення українців, простежується тенденція до інтенсивного зростання чисельності росіян та євреїв; подібні процеси відбувалися і в середовищі інтелігенції;У радянській історіографії багато уваги було приділено «соціалістичним перетворенням» в економіці, соціальній сфері, освіті, культурі міста, у яких тією чи іншою мірою брала участь інтелігенція. Суттєвий внесок у висвітлення теми зробили історики В.Баран і В.Даниленко, які підготували до багатотомного видання «Україна крізь віки» 13-й том «Україна в умовах системної кризи (1946-1980 рр.)». У параграфі, присвяченому змінам у сфері культури, автори показали, що повоєнні роки були часом широкомасштабного ідеологічного наступу сталінізму, який мав на меті втримати під контролем духовне життя народу, а розвиток громадської думки та суспільних процесів, був спрямований на нейтралізацію та ліквідацію патріотично налаштованої національної інтелігенції. Крім цього, недостатньо розробленими залишаються такі важливі питання як кількісний склад інтелігенції міста, зміни у її національній та соціально-професійній структурі, взаємини з іншими верствами, матеріально-побутові умови життя і праці, внесок в освіту і культуру. Важливі дані про трансформацію етносоціального складу інтелігенції міста, ідеологічний тиск та репресії проти багатьох її представників, соціально-побутові умови життя і діяльності взято з матеріалів фондів Львівського обласного і міського комітетів Компартії України, обласної і міської рад депутатів трудящих.У роки німецької окупації значних втрат зазнали всі основні етнічні групи інтелігенції Львова: українська, польська й, особливо, єврейська. У 1944-1946 рр., внаслідок насильницького обміну населення між Польщею та Україною етнічне обличчя інтелігенції Львова знову зазнало суттєвих змін. На початковому етапі масовий наплив до Львова працівників різних галузей господарства і культури з усієї країни був викликаний відчутним браком кваліфікованих кадрів. Вершина соціальної піраміди - керівники партійних і радянських органів, громадських організацій, директори підприємств, вищі офіцери армії, міліції, державної безпеки та інші привілейовані прошарки населення складалися переважно з вихідців із Росії та східних областей УРСР. Суттєве збільшення чисельності інтелігенції Львова у повоєнні роки було зумовлене насамперед потребами режиму у здійсненні його геополітичних планів.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У роки німецької окупації значних втрат зазнали всі основні етнічні групи інтелігенції Львова: українська, польська й, особливо, єврейська. У 1944-1946 рр., внаслідок насильницького обміну населення між Польщею та Україною етнічне обличчя інтелігенції Львова знову зазнало суттєвих змін. Вона майже повністю втратила представників польської національності, зате істотно почала збільшуватися частка українців із східних областей УРСР, а також росіян і євреїв з різних регіонів СРСР. На початковому етапі масовий наплив до Львова працівників різних галузей господарства і культури з усієї країни був викликаний відчутним браком кваліфікованих кадрів. Все ж, основними мотивами керованої режимом міграції були політичні міркування. Росіяни мали відігравати роль фермента у творенні «радянського народу» у Західному регіоні. Вершина соціальної піраміди - керівники партійних і радянських органів, громадських організацій, директори підприємств, вищі офіцери армії, міліції, державної безпеки та інші привілейовані прошарки населення складалися переважно з вихідців із Росії та східних областей УРСР.

Суттєве збільшення чисельності інтелігенції Львова у повоєнні роки було зумовлене насамперед потребами режиму у здійсненні його геополітичних планів. Поряд із залученням місцевої інтелігенції, надсиланням спеціалістів з інших республік, у цей період через систему вищої і середньої спеціальної освіти активно створювалася нова радянська інтелігенція, відмінна за духовним складом, рівнем знань і культури від «дорадянської».

Недовіра до місцевої інтелігенції стала визначальною рисою сталінської кадрової політики на західноукраїнських землях у повоєнний період. Радянська влада розцінювала місцеву інтелігенцію насамперед як носія національної самосвідомості, натхненника «українського буржуазного націоналізму». Проте, як показувала боротьба ОУН і УПА з більшовицькою владою, безпосередня участь у ній інтелігенції була незначною. Хоча більшість місцевої інтелігенції не сприймала комуністичної ідеології, але, як правило, вважала своїм обовязком сумлінну фахову працю, тому і йшла працювати у відновлені культосвітні і наукові заклади, різні установи й підприємства Львова. У ставленні влади до місцевої інтелігенції були характерні і систематичні кампанії її ідеологічного «виховання», моральні та фізичні репресії щодо багатьох її представників.У 1944-1945 рр. гоніння на львівську інтелігенцію набрали найбільш грубих, цинічних, брутальних форм.

Різні професійні групи інтелігенції у тій чи іншій мірі брали участь у культурному і господарському житті міста. Учителі доклали чималих зусиль для залучення до навчання дітей шкільного віку, ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Незважаючи на труднощі у творчій роботі, певних результатів досягли викладачі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, більшість яких сумлінно передавали свої знання студентам. Науковці львівських відділів АН УРСР працювали над важливими проблемами. Окремі митці, незважаючи на ідеологічний тиск, зуміли створити високохудожні твори. Помітний внесок у справу охорони здоровя населення зробили медичні працівники. Частина технічних спеціалістів віддавала свої знання і працю справі розвитку економіки міста. Безперечно, інтелігенція Львова досягла б значно більших успіхів, якби не диктат і репресії з боку сталінського режиму.

У повоєнний період умови життя і праці інтелігенції міста були складними. Поступово заробітна плата різних професійних груп інтелігенції підвищувалася, але, поряд із цим, зростали ціни на продукти харчування і промислові товари. Гострою залишалася житлова проблема. Помешканнями в першу чергу забезпечувалися не рядові інтелігенти, а партійно-державне керівництво, працівники силових структур. Усі матеріально-побутові негаразди інтелігенція мала сприймати як вимушені труднощі.

Соціальне становище інтелігенції Львова, як і більшості населення СРСР, не було стабільним і захищеним, хоча притаманні радянському суспільству суперечливі тенденції - від вирізнення привілейованої верхівки номенклатури до зрівняльності розподільчих відносин щодо основної маси громадян - залишалися незмінними.

Попп Р. Два документи з особової справи М. Попова // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Наукове видання історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич, 1998. - Вип. ІІІ. - С. 287-300.

Попп Р. Ідеологічний тиск і репресії щодо інтелігенції Львова (1944-1953 рр.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Спецвипуск. - Дрогобич: 2002. - С. 448-462.

Попп Р. Інтелігенція Львова у 1944-1953 рр.: етносоціальна характеристика // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Збірник наукових праць. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. - Вип.4. - С. 373-383.

Попп Р. Репресивні акції органів НКДБ-МДБ проти львівської інтелігенції у 1944-1953 рр. // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Збірник наукових праць. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. - Вип. 3. - С. 164-168.

Попп Р. Радянізація освіти і культури у місті Львові в повоєнні роки(1944-1953) // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції. Львів, 23- 24 вересня 1999 р. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - С. 209-213.

Попп Р. Становище творчої інтелігенції Львова у повоєнні роки (1944-1953рр.) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. - Дрогобич: Вимір, 2000. - Вип. 5. - С.151-163.

Кондратюк К., Попп Р. Театральне життя Львова в перші повоєнні роки (1944-1950) // Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. - Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. - С. 624-632.

Размещено на .ru