Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989-1999 рр. - Автореферат

Про це свідчать дві світові війни, міжвоєнні та повоєнні роки, а також період подолання Ялтинсько-Потсдамської системи відносин на континенті та обєднання цих країн у так звану Вишеградську групу з метою координації інтеграційної діяльності. Інтеграційна політика країн Вишеградської групи буде мати зростаючий вплив і на подальший розвиток континенту, зокрема на інтеграційні перспективи щодо обєднаної Європи країн молодої демократії, у тому числі й України. У першу чергу автор проаналізував принципи і джерела міжнародного права, що регулюють відносини між країнами, зокрема Статут Організації Обєднаних Націй, Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами, Заключний акт наради з безпеки і співробітництва у Європі1 . До них логічно приєднуються основоположні документи Європейського Союзу і Організації Північноатлантичного договору2 . Дисертант ґрунтовно проаналізував конституції країн Вишеградської групи3, документи, що регулюють їх взаємовідносини з ЄС та НАТО, а також широке коло документів зовнішньої політики країн ЦСЄ, що безпосередньо регулюють їх відносини між собою4. При написанні роботи дисертант спирався на праці вчених Росії та інших країн близького і далекого зарубіжжя, в яких розглядаються питання переходу від авторитарних режимів до засад парламентської демократії; проблеми еволюції ЄС і НАТО, трансатлантичних відносин та міжнародних економічних взаємин країн ЦСЄ з державами Заходу на етапі подальшої глобалізації.У першому розділі - "Особливості політичної трансформації та забезпечення економічної інтеграції у країнах Вишеградської групи" - проаналізовано поставторитарні зміни, що носили революційний характер, мали складний і суперечливий поступ до демократії західного зразка. Перший параграф цього розділу "Основні складові політичної трансформації в країнах Вишеградської групи” присвячується дослідженню причин, обєктивних чинників та наслідків суспільних перетворень в цих державах в останнє десятиріччя ХХ століття. Автор зясовує, що зміни в колишніх соціалістичних країнах ЦСЄ були результатом глибокої кризи суспільства, що обумовило масові народні виступи, свого роду "оксамитові революції". Водночас наголошується, що демократизація в цих державах - це відкритий, незавершений процес, який відбувається специфічно в кожній країні. У другому параграфі "Забезпечення економічної інтеграції країн Вишеградської групи до Європейського Союзу" аналізуються складові перетворень в економічно-правовій сфері, створення умов господарювання відповідно до тих, що діють в обєднаній Європі.Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загальнодемократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід з-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. "Оксамитові революції" у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. 3.Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках підводяться підсумки дослідження.

1.Суспільно-економічні виклики рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. і наступна трансформація політичних інститутів Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини спонукали нову політичну еліту до критичного перегляду основних доктрин та концепцій внутрішньої та зовнішньої політики. Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загальнодемократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід з-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. "Оксамитові революції" у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. Водночас такий перебіг подій надавав країнам молодої демократії шанс повернутися до євроатлантичного простору.

2.Радикальний розрив з тоталітарним минулим і формування нової політичної системи стали суттю процесу модернізації у країнах Вишеградської групи. Складовими цих процесів є становлення демократичної правової системи і парламентської демократії, політичного плюралізму і багатопартійності. За десятиріччя перетворень у цих країнах демократія пустила розгалужене коріння: постали і зміцніли державні інститути, забезпечено розподіл і баланс влади та повноважень між різними її гілками.

3.Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. Своєю стратегічною метою у сфері зовнішньополітичної діяльності ця група країн однією з перших визнала інтеграцію до Європейського Союзу та ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО альянсу. Водночас проявилися і відповідні тенденції щодо обєднання зусиль країн регіону по втіленню погоджених підходів до вирішення міжнародних та власних проблем на світовій арені.

4.Підписавши у 1991 р. "Європейські угоди", владні органи Польщі, Угорщини і Чехословаччини зосередили діяльність на адаптації власного законодавства з інтеграційним законодавством Європейського Союзу, розширенні звязків у різних галузях економіки, а також у сфері зовнішньої політики та культури. Зусилля державних структур підпорядковувалися створенню між сторонами протягом 10 років зони вільної торгівлі шляхом поетапної взаємної відміни митних зборів та інших барєрів.

5.Початком нового етапу діяльності країн Вишеградської групи стала політика щодо набуття повноправного членства в ЄС. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав. Цьому сприяє: спільна стратегія ЄС щодо переходу асоційованих членів з ЦСЄ до повноправного членства в Євросоюзі, прийнята у грудні 1994 р.; реалізація заходів так званої "Білої книги", укладеної поміж обох сторін. Підтвердженням успіхів інтеграційної політики країн Вишеградської групи є прийняте у березні 1998 року рішення конференції ЄС на найвищому рівні щодо започаткування процедур переговорного процесу про прийом країн-претенедентів у "першій хвилі" розширення Європейського Союзу.

6.Ключовим фактором входження країн Вишеградської групи до євроатлантичного простору стало те, що процесу економічної інтеграції до ЄС передує входження трьох із чотирьох держав угрупування до НАТО. Визначившись у стратегічних засадах, країни-претенденти, незважаючи на політичний спротив Росії, вміло сконцентрували зусилля щодо виконання умов вступу до альянсу і використання шансу на створення нової геополітичної ситуації в Європі, спираючись не на поділ, а на європейську єдність.

7.Вагомою складовою інтеграційної політики країн Вишеградської групи, важливим чинником на шляху її реалізації була діяльність щодо формування позитивної суспільно-політичної думки. Стратегічним устремлінням урядів країн регіону були підпорядковані різні заходи і система розяснювальної роботи, організація проатлантичних громадсько-політичних обєднань, а також прозора діяльність відповідних державних органів, особливо тих, які уособлювали звязки та інституалізували відносини з ЄС і НАТО, що мало належний вплив і відповідне значення.

8.Ключовими чинниками, які спонукали Євросоюз і Північноатлантичний альянс позитивно перейнятися інтеграційними прагненнями країн Вишеградської групи є темпи і результати соціально-політичних перетворень та динаміка економічного зростання. Брюссель, спростовуючи аргументи Москви, надавав підтримку Варшаві, Будапешту, Празі та Братиславі і тому, що вочевидь переконувався у європейськості політичних, економічних, соціально-культурних та правових перетворень у країнах-претендентах на входження до євроатлантичного простору.

9.Розширення НАТО на Схід, а також поповнення у найближчому майбутньому Євросоюзу за рахунок країн Вишеградської групи мають в основі формування нового геополітичного ладу на континенті. Виходячи з того, що Україна безпосередньо межує з трьома країнами регіону, а також з її стратегічних цілей, на порядок дня постає необхідність корегування зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням зростаючого впливу країн Вишеградського угрупування та євроатлантичних структур на подальший розвиток континенту.

10.Досвід реалізації інтеграційного курсу держав Вишеградської групи переконливо засвідчує, що ця політика мала успіх тому, що спиралася, з одного боку, на національні інтереси, які є обєднуючим, консолідуючим чинником для держав-претендентів, а з іншого, - була частиною позитивних перетворень на континенті: глобалізації розвитку та розширення географічних меж демократії. Десятирічний розвиток постсоціалістичних країн ЦСЄ свідчить, що їх успішна інтеграційна політика є не лише наслідком дипломатичних зусиль, які самі по собі дуже важливі, як результатом динамічних економічних реформ та послідовної політичної модернізації. Такий висновок має постати мобілізуючим чинником, зокрема для України, а також для інших країн пострадянського простору.

Основні положення дисертації викладені автором у наступних публікаціях: 1.Інститут президентства в країнах Вишеградської групи // Нова політика. - 1999. - № 3. - С.5-8.

2.Підготовка Угорщини до вступу в ЄС // Людина і політика. - 1999. - № 4. - С.17-20.

3.Реалізація Угорщиною політики щодо вступу в НАТО // Нова політика. - 2000. - № 1. - С.13-16.

4.Політична та соціально-економічна трансформація в Польщі у 90-х роках // Людина і політика. - 2000. - № 4. - С.29-35.

Размещено на .ru