Інструментальна музика в Україні другої половини XVI – середини XVIII століття і проблеми автентичності у виконавській культурі - Автореферат

Державотворчі та культуротворчі процеси сучасного етапу суспільного життя в Україні вимагають координації зусиль науковців для створення фундаментальної, обєктивної історії українського народу, бо справжнє духовне оновлення суспільства неможливе без глибокого осмислення культурної спадщини. Подібно і в Україні, музично-культурні процеси вже з другої половини XVI століття набувають особливого значення, утверджується багатоголосний церковний спів, розпочинається розквіт вокально-хорового мистецтва. В той час формуються нові закони музичного мислення, зароджуються і розвиваються різні жанри і форми інструментальної музики в Україні. Більше уваги присвячено українській вокально-хоровій спадщині, крім того в роботах радянського періоду є чимало стереотипів, в багатьох опублікованих працях присутній відбиток офіційної ідеології і далеко не всі історичні памятки були доступні в той час для дослідження. Дисертаційне дослідження здійснено в межах "Державної програми охорони та збереження нематеріальної, культурної спадщини на 2004-2008 роки", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року за №1732 і є складовою комплексної наукової теми "Актуальні проблеми трансформаційних процесів в культурі України" кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.У підрозділі 1.1. зроблено ретроспективний аналіз розвитку інструментальної музичної культури на українських землях від найдавніших часів до середини XVI століття. З XVI століття інформація про інструментальну музику потрапляє до друкованих довідкових видань (лексиконів, азбуковників), наприклад, у "Лексиконі славенороському", який видав Павмо Беринда у Києві 1619 року, згадується майже півсотні різноманітних музичних інструментів і не тільки українських, а й західноєвропейських та східного походження. Важливо також було виявити спільні риси цих творів із музикою тогочасного міського побуту, бо вони виконувалися на українських землях. Збірка Silva Rerum помітно розширює уявлення про інструментальну музику, що звучала на українських землях, вона збагатить концертний репертуар сучасних виконавців. Звернення до архівних документів підтверджує, що вже у XIV столітті у королівських і магнатських капелах працювали українські музиканти: лютністи, арфісти, кобзарі, лірники, виконавці на духових та ударних інструментах.Аналіз історичних джерел підтвердив думку про більш широке, ніж це вважалося раніше, побутування інструментальної музики в Україні. Про це засвідчують і археологічні знахідки, і описи іноземних мандрівників, а також численні згадки про гуслярів та інших виконавців у билинах київського циклу та старовинних піснях, в давніх літописах також постійно згадуються військові музиканти - сурмачі та бубністи. В часи Ренесансу та бароко в Україні, як і в інших країнах Європи, функціонували музичні цехи, капелії, якими опікувалися гетьмани та козацька старшина. У частині дослідження, що присвячена органологічним проблемам, акцетовано увагу на тих інструментах, передусім струнних, чия роль в українському мистецтві применшувалась чи перекручувалась. Під новим кутом зору в дослідженні охарактеризовано кобзу та бандуру, подано історію скрипки та її попередників в Україні.

Основний зміст роботи

1. Проблематика української інструментальної музики другої половини

XVI - середини XVIII століть у музикознавстві розроблена недостатньо й фрагментарно, оскільки її вивчення розпочалося відносно недавно. Перші розвідки українських авторів на цю тему зявилися лише в другій половині ХІХ століття (маємо на увазі праці М. Лисенка, пізніше Г. Хоткевича та інших).

2. Аналіз історичних джерел підтвердив думку про більш широке, ніж це вважалося раніше, побутування інструментальної музики в Україні. Історичний екскурс висвітлює передумови розвитку інструментального музикування в часи Гетьманщини. Виявлено, що, незважаючи на несприятливі обставини (постійні війни, відсутність державності та інші обєктивні причини), інструментальна музика має глибокі корені й міцні традиції. Про це засвідчують і археологічні знахідки, і описи іноземних мандрівників, а також численні згадки про гуслярів та інших виконавців у билинах київського циклу та старовинних піснях, в давніх літописах також постійно згадуються військові музиканти - сурмачі та бубністи.

3. Численні зображення музикантів є в памятках образотворчого мистецтва, на фресках від Софії Київської до храмів козацького бароко, на іконах, в ірмологіонах тощо. Лютня, кобза, бандура, торбан та інші струнно-щипкові інструменти є неодмінним атрибутом українських народних картин "Козак Мамай". В часи Ренесансу та бароко в Україні, як і в інших країнах Європи, функціонували музичні цехи, капелії, якими опікувалися гетьмани та козацька старшина. З XVI століття у довідкову літературу (словники, азбуковники) потрапляють дані про різноманітні музичні інструменти як іноземного, так і місцевого походження.

4. Популярність тогочасної інструментальної музики виходила далеко за межі України, про що свідчить наявність українських танцювальних мелодій у польських, чеських, словацьких, німецьких нотних збірках. Зокрема, про це засвідчують такі культурні памятки, як Віленська лютнева табулатура XVI-XVII століть, табулатури М. Вайселя (1592 р.), В. Длугорая (1619 р.), що містять твори генетично повязані з українським мелосом. Комплексно проаналізовано манускрипт відомий серед науковців як "Silva rerum", у якому вміщено понад 200 творів, що виконувалися на українських землях.

5. Простежено звязки староукраїнських музикантів з представниками музичної культури сусідніх країн, повернуто імена митців, які вимушені були жити і творити за кордоном, збагачуючи духовні цінності інших держав, зокрема Польщі та Росії.

6. Особливу увагу приділено темі ставлення православної церкви до інструментальної музики. На основі фактів зясовано, що українське духовенство, на відміну від консервативного російського, було більш толерантним.

7. У частині дослідження, що присвячена органологічним проблемам, акцетовано увагу на тих інструментах, передусім струнних, чия роль в українському мистецтві применшувалась чи перекручувалась. Сформульовано теоретичні та методологічні засади для повернення в українську музичну культуру лютні, доведено, що вона (разом з гуслями та гудком) повинна посісти гідне місце в історії української музики та увійти в концертну й педагогічну практику сьогодення. Під новим кутом зору в дослідженні охарактеризовано кобзу та бандуру, подано історію скрипки та її попередників в Україні. Крім історичних даних та технічної характеристики ряду старовинних інструментів запропоновано методичні рекомендації щодо виконавства.

8. Наведено факти, що підтверджують існування і розвиток в Україні ансамблевого музикування ще з княжих часів, усталені традиції військової музики, а також широку діяльність музичних цехів та капелій у Гетьманську добу. Зроблено акцент на побутуванні інструментальної гри у вокальному середовищі, зокрема в співацьких школах та хорових капелах.

9. Висвітлено етапи розвитку автентичного виконавства в Україні, мистецькі здобутки Ансамблю давньої музики за більш, ніж двадцятирічний період діяльності, та творчі звязки з видатними музикантами.

10. Охарактеризовано стан історичного інструментарію, що зберігається в музеях та колекціях України. Наголошено на необхідності копіткої реставраційної роботи, подано практичні рекомендації по виготовленню копій старовинних музичних інструментів за традиційними технологіями.

11. У звязку з постійним зростанням інтересу до мистецької спадщини минулих літ, накреслено шляхи створення і функціонування ансамблів для виконання старовинної музики в автентичній манері; подано зразки аранжування музичних творів та застосування відповідних виконавських штрихів і прийомів гри, а також наведені варіанти вирішення проблем повязаних з динамікою, агогікою, орнаментикою тощо. Наголошено на необхідності уведення у навчальний процес мистецьких закладів курсу "Основи автентичного виконавства" та організації творчих осередків від ансамблів до академії старовинної музики.

Важливо, що крім історико-теоретичного значення, дослідження має вихід і у практичну площину і чітко окреслює перспективи дій творчої тріади: музиколог - майстер - виконавець.

Основні положення дисертації опубліковані у таких одноосібних працях

1. Чеченя К. Староукраїнські музиканти та їхні звязки з культурою інших європейських країн// Теорія і методика мистецької освіти. Зб. наукових праць. - К.: НПУ - 2004 - Вип. 5. - С. 181-191.

2. Чеченя К. Скрипка та її попередники в Україні// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. - К.: Міленіум, 2006. - Випуск XVII - С. 231-237.

3. Чеченя К. Традиції ансамблевої гри в Україні// Вісник Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Щоквартальний науковий журнал - К.: Міленіум, 2006. - №4 - С. 69-74.

4. Чеченя К. Про лютню в Україні// Кобзарство в контексті становлення української професійної музичної культури: Зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (14 жовтня 2005 р.) - К., 2005. - С. 131-138.

5. Чеченя К. Гуслі чи бандура?// Бандурне мистецтво ХХІ століття: тенденції та перспективи розвитку. Зб. матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (12 - 13 жовтня 2006 р.) - К., 2006. - С. 59-64.

6. Чеченя К. Свідчення про інструментальну музику на теренах України (від найдавніших часів до початку XV століття). Зб. матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Традиційне музикування українців у європейському просторі" (11-12 жовтня 2007 р.) - К., 2007. - С. 28-31.