Інституційна динаміка фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації - Автореферат

Це є особливо важливим в умовах зростання невизначеності та ризиків здійснення економічної діяльності у звязку з неконтрольованим розростанням фінансового сектору економіки та його відривом від потреб реального сектору, що особливо болісно вплинуло саме на економіку транзитивних країн в ході світової фінансової кризи 2007-2008 рр. Україна повною мірою зазнала значних втрат від цієї кризи саме внаслідок інституційної аморфності фінансового сектору національної економіки. Таким чином, проблематика розблокування ринкових перетворень в Україні в умовах посилення інституційної нестабільності фінансового сектору економіки суттєво актуалізувалась, і тому методологія інституціоналізму має повніше використати свій потенціал. Аналіз проблем розвитку інституційного середовища економіки знайшов також належне віддзеркалення в роботах українських економістів С. В той же час, інституційна школа економічної науки за допомогою свого власного методологічного інструментарію ще не сформувала адекватного уявлення щодо реальних механізмів функціонування та розвитку фінансового сектору економіки, його інституційного середовища, а відтак, і щодо шляхів впливу суспільства на підвищення ефективності взаємного впливу реального та фінансового секторів. Крім того, для значної частки наявних досліджень фінансового сектору характерним є переважання нормативного аналізу над позитивним, внаслідок чого поза межами цих досліджень залишається чимало реальних та суттєвих чинників інституційної динаміки фінансового сектору.У першому розділі - «Методологічні засади дослідження інституційної динаміки фінансового сектору економіки» - послідовно розглядаються сутність та функції економічних інститутів, логіка формування та розвитку інституційного середовища фінансового сектору економіки, а також вплив ментального чинника на інституційний устрій цього сектору. В процесі дослідження дисертант дійшов висновку про недостатність у сучасних умовах традиційного поділу інститутів-норм на формальні та неформальні, оскільки цей поділ не охоплює усієї сукупності інститутів, що реально існують, діють або можуть виникнути в економіці, і тому можливість суспільного (у тому числі і державного регуляторного) впливу на інституційну динаміку за таких умов буде обмеженою, а отже, і неефективною. Дисертантом також було обґрунтовано необхідність виокремлення фінансового сектору трансформаційної економіки в окрему інституційну підсистему, оскільки сучасний фінансовий сектор - як на глобальному, так і на національному рівнях - значною мірою відірвався від потреб реального сектору, що призвело до особливо сильних негативних наслідків саме для країн, в яких відбувається ринкова трансформація. Досліджуючи інституційну динаміку фінансового сектору, дисертант дійшов висновку про необхідність розрізнювати поняття «фінансові інститути» та «інститути фінансового сектору». З огляду на це стало можливим дослідити інституційну динаміку фінансового сектору як процес постійних кількісних та якісних змін усіх елементів його інституційного устрою, кожний з яких є відносно автономним у своєму розвитку, що потребує системного підходу до удосконалення фінансового сектору, зокрема, врахування взаємного впливу усіх його складових.Проведене дослідження надало можливість отримати сукупність наукових висновків та результатів, які дозволити вирішити актуальне наукове завдання розкриття механізму та напрямків інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки у сучасних умовах. Відмінність авторського підходу від традиційних підходів у дослідженні інституційної динаміки трансформаційної економічної системи полягає у викладенні позитивної теорії інституційної динаміки фінансового сектору замість наголосу на нормативному баченні. Під позитивним аспектом дисертант розуміє врахування реальних модифікацій дії традиційних механізмів інституційного впорядкування господарської діяльності економічних субєктів. Глобалізація світогосподарських процесів та спричинене нею посилення відкритості національних економічних систем суттєво підвищили вразливість внутрішньої економічної діяльності для впливу зовнішніх інституційних негараздів, оскільки до внутрішньої економічної стагнації, викликаної невпорядкованістю інституційного середовища, додаються негативні наслідки втрати конкурентоспроможності національної економіки внаслідок тривалого збереження та посилення негативного впливу інституційних аномалій. З цієї точки зору особливого значення набуває висновок дисертанта щодо розуміння формального економічного інституту не як засобу повного впорядкування взаємодій господарюючих субєктів, а лише як механізму, що формує тенденцію до такого впорядкування, оскільки певну частину впорядковуючих елементів, на думку дисертанта, треба залишити за інститутом самоорганізації господарюючих субєктів, роль якого в умовах небувалого ускладнення механізмів організації економіки суттєво зростає і продовжуватиме зростати у майбутньому.

1. Основний зміст роботи

Проведене дослідження надало можливість отримати сукупність наукових висновків та результатів, які дозволити вирішити актуальне наукове завдання розкриття механізму та напрямків інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки у сучасних умовах.

Відмінність авторського підходу від традиційних підходів у дослідженні інституційної динаміки трансформаційної економічної системи полягає у викладенні позитивної теорії інституційної динаміки фінансового сектору замість наголосу на нормативному баченні. Під позитивним аспектом дисертант розуміє врахування реальних модифікацій дії традиційних механізмів інституційного впорядкування господарської діяльності економічних субєктів.

У будь-який економічній системі діюче інституційне середовище не є нейтральним до економічного зростання. Воно може як стимулювати зростання, так і гальмувати його, призводячи навіть до спотворення ринкових механізмів та їх подальшої деградації.

Глобалізація світогосподарських процесів та спричинене нею посилення відкритості національних економічних систем суттєво підвищили вразливість внутрішньої економічної діяльності для впливу зовнішніх інституційних негараздів, оскільки до внутрішньої економічної стагнації, викликаної невпорядкованістю інституційного середовища, додаються негативні наслідки втрати конкурентоспроможності національної економіки внаслідок тривалого збереження та посилення негативного впливу інституційних аномалій.

З цієї точки зору особливого значення набуває висновок дисертанта щодо розуміння формального економічного інституту не як засобу повного впорядкування взаємодій господарюючих субєктів, а лише як механізму, що формує тенденцію до такого впорядкування, оскільки певну частину впорядковуючих елементів, на думку дисертанта, треба залишити за інститутом самоорганізації господарюючих субєктів, роль якого в умовах небувалого ускладнення механізмів організації економіки суттєво зростає і продовжуватиме зростати у майбутньому. Цей висновок дозволяє більш реалістично оцінювати регуляторний потенціал держави, і в той же час не ставати на позиції абсолютизації регуляторного впливу на інституційну динаміку та можливості забезпечення повної керованості економіки з боку держави.

З огляду на отримані в дисертації наукові результати виникає необхідність структурних змін інституційного устрою, зокрема, механізму взаємодії формальних та неформальних економічних інститутів в українській економіці з метою усунення диспропорцій та мутацій, які в ньому накопичились протягом останніх 10-15 років.

По-перше, це стосується відновлення реального наповнення конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. В тій частині, яка стосується проблематики цього дослідження, це наповнення повязане з більш чіткою законодавчою регламентацією обмежень, система яких виключала б взаємний перетин функцій кожної гілки влади та можливість взаємного привласнення цих функцій. Однією з головних причин такого привласнення є відсутність механізму санкцій за його допущення, тобто, за втручання однієї гілки влади до компетенції іншої.

Замість цього, як показало дослідження, головна тенденція розвитку механізму санкцій за невиконання норм і правил полягає у їх постійному посиленні відносно субєктів господарювання при фактично повній безкарності державної бюрократії за впровадження корупційних регуляторних актів.

У звязку з цим необхідно доповнити Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення низкою статей, що передбачали б відповідальність державних службовців за розробку та прийняття регуляторних актів, що не відповідають приписам Конституції України та законів України. Матеріальна відповідальність за такі порушення має бути порівнянною з розміром річної заробітної плати чиновника, який став розробником незаконного акту або санкціонував його прийняття, а кримінальна відповідальність має передбачати можливість застосування до таких осіб міри покарання у вигляді позбавлення волі з подальшою пожиттєвою забороною обіймати посади державного службовця.

По-друге, необхідно змінити статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, який у нинішньому вигляді не виключає можливості відомчого тиску з метою «проштовхування» незаконних нормативно-правових актів корупційної направленості з боку інших відомств, які мають аналогічний статус в ієрархії органів державної влади. Тому цей статус Держпідприємництва необхідно підняти до статусу спеціального органу державної виконавчої влади, підконтрольного Кабінету Міністрів України, але керівництво цього органу має призначатись та звільнятись спільним рішенням уряду та незалежного органу, що пропорційно представляє інтереси різних «вагових категорій» бізнес-спільноти країни - дрібного, середнього та великого бізнесу.

По-третє, одночасно необхідно законодавчо забезпечити формування правових засад розвитку самоорганізації господарюючих субєктів, з метою переходу від декларативних механізмів саморегулювання, що містяться в існуючому законодавстві, до гарантування реального залучення спільнот господарюючих субєктів до розробки та прийняття не тільки підзаконних нормативно-правових актів, але й до розробки законів України. Одним з елементів такого механізму могло б стати надання права законодавчої ініціативи таким бізнес-спільнотам.

Нарешті, по-четверте, стосовно фінансового сектору економіки, наше дослідження показало, що одним з найважливіших чинників генерування інституційних диспропорцій та аномалій у сучасній українській економіці є відсутність належної координації розвитку фінансового сектору економіка внаслідок його «розтягування» та сфери впливу декількох регуляторних органів. У звязку з цим ми вважаємо за доцільне забезпечити у Законі України «Про Кабінет міністрів України» відповідну норму про наявність у складі Кабінету Міністрів України посади віце-премєра з питань розвитку фінансового сектору, головним завданням якого є координація діяльності усіх державних органів, що здійснюють регуляторну політику відносно фінансового сектору економіки, з гарантіями невтручання до компетенції цих органів, визначеної чинним законодавством. соціальний фінансовий інституційний життєдіяльність

1. Воробьев Е. М., Соболева М. В. Влияние неформальных экономических институтов на конкурентоспособность национальной экономики // Бизнес-информ.- 2008.- № 5.- С. 20-22 (0,28 д.а.) Дисертантом розкрито вплив неформальних економічних інститутів на конкурентоспроможність національної економіки).

2. Олійник М. В. Нормотворення у фінансовому секторі економіки та його ефективність // Вісник НТУ «ХПІ». Серія «Технічний прогрес та ефективність виробництва».- Вип. 35.- Харків: НТУ «ХПІ», 2009.- С. 170-179 (0,43 д.а.).

3. Олійник М. В. Класифікація економічних інститутів, як засіб пізнання трансформаційної економічної системи // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - № 869. - Х.: ХНУ, 2009.- С. 45 - 53 (0,82 д.а.).

4. Олійник М. В. Вплив помилкових уявлень на економічну динаміку в умовах ринкової трансформації // Вісник економіки транспорту і промисловості: зб. наук. праць Укр. держ. акад. залізничн. транспорту.- 2009.- № 28.- Харків, 2009.- С. 48-53 (0,68 д.а.).

5. Олійник М. В. Інституційна динаміка фінансового сектору в умовах ринкової трансформації економіки України // Проблеми системного підходу в економіці: електронне наукове видання Національного авіаційного університету.- 2009.- № 4.- К.: Нац. авіац. ун-т, 2009.- Режим доступу: (0,73 д.а.).

6. Соболєва М. В. Інституційні чинники підвищення конкурентоспроможності національної економіки // Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України: зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф.- Х., 2008.- С. 54-56. (0,15 д.а.)

7. Олійник М. В. Посилення тенденції самоорганізації економічних субєктів у фінансовому секторі економіки під впливом глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу: Матеріали V наук.-практ. конф. молодих вчених 11 грудня 2009 р.- Харків: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2009.- С. 97-100 (0,25 д.а.).

Размещено на .ru