Зарахування проблем Европейського союзу до магістрального напряму наукових досліджень, базові лінії розмежування стосовно політичного процесу в межах ЄС. Вертикальні та горизонтальні напрями ієрархічної класифікації аналізу європейської політики.
Аннотация к работе
ІНСТИТУЦІЇ, ПРОЦЕС ТА АНАЛІТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА Потреба у певній теоретичній підготовці Для дослідників процесів вироблення політики основними джерелами корисних теорій є такі дисципліни, як міжнародні відносини, порівняльна політика та аналіз політики. Ми свідомо наводимо весь цей спектр дисциплін, аби підкреслити свою солідарність з тими, хто, як і ми, вважає, що дослідження ЄС неможливо «втиснути» в рамки якоїсь однієї галузі теорії. Як показано у (Tsoukalis, 1997) одним з чинників, що зумовлюють зміну домінантних ідей в умах політиків, є зміна доктрин, які описують функціонування економіки. Таким чином, для поліпшення нашого розуміння ЄС можна застосувати численні методи з різних галузей знань. Побудова теорій є необхідною передумовою для визначення варіантів, що підлягатимуть перевірці, а також методології і засобів досліджень, які застосовуватимуться в процесі цієї перевірки. Представники неофункціоналістського напряму, передусім Гаас (E.B.Haas, 1958) та Ліндберґ (Lindberg, 1963), у своїх авторитетних працях сформулювали основні положення, згідно з якими ЄС розглядався в межах нового процесу - наднаціоналізму. Ситуація змінилася наприкінці 1980-х років, переважно внаслідок впливу «явища 1992», описаного в розділі 4 як приклад взаємного впливу наукових ідей та практичних подій. Отже, враховуючи бі льшою або меншою мірою весь спектр можливих осередків, європейська політика може формуватися на основі: місцевої політики; регіональної політики (в Іспанії або Великій Британії до цієї категорії відносять політику на рівні окремих адміністративних областей, наприклад, Шотландії); політики окремих країн; політики груп окремих країн (наприклад, Бенілюксу, або Скандинавських країн, або первісної Ше-нгенської групи (див. розділ 18); політики ЄС або інших європейських структур; трансатлантичної політики (зокрема, в межах Організації Пінічноатлантичного договору - НАТО); політики західних індустріалізованих держав; політики однієї-двох панєвропейських систем, що перебувають у зародковому стані (наприклад, Ради Європи); політики глобальних організацій (наприклад, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) або Світової організації торгівлі (COT) та інших складових Організації Обєднаних Націй).