Зарахування проблем Европейського союзу до магістрального напряму наукових досліджень, базові лінії розмежування стосовно політичного процесу в межах ЄС. Вертикальні та горизонтальні напрями ієрархічної класифікації аналізу європейської політики.
При низкой оригинальности работы "Інституції, процес та аналітичні підходи до європейського співтовариства", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
ІНСТИТУЦІЇ, ПРОЦЕС ТА АНАЛІТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА Потреба у певній теоретичній підготовці Для дослідників процесів вироблення політики основними джерелами корисних теорій є такі дисципліни, як міжнародні відносини, порівняльна політика та аналіз політики. Ми свідомо наводимо весь цей спектр дисциплін, аби підкреслити свою солідарність з тими, хто, як і ми, вважає, що дослідження ЄС неможливо «втиснути» в рамки якоїсь однієї галузі теорії. Як показано у (Tsoukalis, 1997) одним з чинників, що зумовлюють зміну домінантних ідей в умах політиків, є зміна доктрин, які описують функціонування економіки. Таким чином, для поліпшення нашого розуміння ЄС можна застосувати численні методи з різних галузей знань. Побудова теорій є необхідною передумовою для визначення варіантів, що підлягатимуть перевірці, а також методології і засобів досліджень, які застосовуватимуться в процесі цієї перевірки. Представники неофункціоналістського напряму, передусім Гаас (E.B.Haas, 1958) та Ліндберґ (Lindberg, 1963), у своїх авторитетних працях сформулювали основні положення, згідно з якими ЄС розглядався в межах нового процесу - наднаціоналізму. Ситуація змінилася наприкінці 1980-х років, переважно внаслідок впливу «явища 1992», описаного в розділі 4 як приклад взаємного впливу наукових ідей та практичних подій. Отже, враховуючи бі льшою або меншою мірою весь спектр можливих осередків, європейська політика може формуватися на основі: місцевої політики; регіональної політики (в Іспанії або Великій Британії до цієї категорії відносять політику на рівні окремих адміністративних областей, наприклад, Шотландії); політики окремих країн; політики груп окремих країн (наприклад, Бенілюксу, або Скандинавських країн, або первісної Ше-нгенської групи (див. розділ 18); політики ЄС або інших європейських структур; трансатлантичної політики (зокрема, в межах Організації Пінічноатлантичного договору - НАТО); політики західних індустріалізованих держав; політики однієї-двох панєвропейських систем, що перебувають у зародковому стані (наприклад, Ради Європи); політики глобальних організацій (наприклад, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) або Світової організації торгівлі (COT) та інших складових Організації Обєднаних Націй).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
