Інституціоналізація краєзнавчого руху Правобережної України 20-х років ХХ – початку XXI ст.: етапи, форми, напрями діяльності - Автореферат

З кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття в Україні розпочалося бурхливе піднесення краєзнавчого руху, свідченням чого стали міжнародні конгреси, симпозіуми, всеукраїнські, регіональні науково-краєзнавчі конференції. Краєзнавчий рух другої половини 70-80-х років представлявся як процес по висхідній у той час, коли він був сповнений труднощів, проблем, характеризувався як рухом уперед, так і спадами, викликаними наступом ідеологічних репресантів. Краєзнавчі дослідження сприяють наповненню джерельної бази української історії фактами - подіями і явищами, що відбувалися в конкретних населених пунктах, краях, а, отже, дають можливість обєктивно висвітлити невідомі, маловідомі та сфальсифіковані сторінки нашої історії. Дисертація виконувалася в межах планової науково-дослідної теми відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України «Проблеми регіональних історичних досліджень в Україні ХІХ-ХХ ст.» (державний реєстраційний номер 0199U000538) і наукової теми кафедр історії України, історії народів Росії і спеціальних історичних дисциплін Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка і Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при цьому ж закладі «Актуальні питання історії, історіографії та культури України XVII-ХХ ст.» (реєстраційний номер 0199U001874). проаналізувати процес розвитку краєзнавчого руху в добу незалежності України, визначити основні тенденції і проблеми, окреслити перспективні напрями історико-краєзнавчого вивчення Поділля, Волині, Київщини на початку ХХІ ст.;Більша частина справ належить до 166-го фонду - «Народний комісаріат освіти УСРР», у пятнадцяти описах якого виявлена низка раніш невідомих документів: у справі 251 - «Стенограма І-го всеукраїнського зїзду по вивченню продуктивних сил і народного господарства України» (оп.4) - матеріали Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, яка 28-31 травня 1925 року відбулася в Харкові; за справами 3 опису, зокрема - 406, встановлено роль Пролетстуду, його тимчасового студентського бюро краєзнавства в ініціюванні, підготовці і роботі вказаного краєзнавчого форуму; за справами 6 опису - роботу президії Українського комітету краєзнавства, питання, що розглядалися на її засіданнях, протоколи з нормативними та методичними документами - положеннями, рекомендаціями; справи 12 опису дали цінні біографічні дані про організаторів краєзнавчої справи на Правобережжі. Підкреслено, що краєзнавство має усталений категоріально-понятійний апарат, синтез як власних, так і запозичених із суміжних галузей знань понять, категорій, термінів, які є наріжними каменями історичного пізнання, що в змісті того чи іншого дослідження поняття мають свої акценти, особливості, і дано контекстне трактування таких категорій, понять, як історичний простір, історичний час, край, краєзнавство, історичне краєзнавство, краєзнавчий рух, інституціоналізація, розкрито історію формування цих понять, динаміку змін, яких зазнавало їх визначення, особливо-ключового поняття «краєзнавство», яке статтею «Галицьке краєзнавство» (1892) ввів в обіг І.Я. Дослідник згрупував фактори, що привели до припинення діяльності УКК, його структур на місцях, занепаду краєзнавчого руху в Правобережній Україні і звів їх до репресій, яким належало ганебно перше місце, краху політики коренізації, українізації, переводу краєзнавства на вивчення «продукційних сил», важкого матеріально-фінансового становища держави, голодомору 1932-1933 рр., ломки адміністративно-територіального устрою, переходу на обласний поділ. Науково-теоретичне й методичне забезпечення краєзнавчого процесу здійснює Інститут історії України НАН України, його відділи регіональних проблем історії України та історико-краєзнавчих досліджень, президія ВСК, які поглиблюють вивчення проблем історії, теорії й методики краєзнавства, узагальнюють і поширюють досвід, визначають перспективні напрями краєзнавчих досліджень і відображають їх у журналах «Краєзнавство», «Українському історичному журналі», наукових збірниках «Історія України. У «Висновках» наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявилося в системному підході до визначення сутності процесу інституціоналізації краєзнавчого руху на Правобережній Україні в 20-і роки ХХ - на початку ХХІ ст., форм його прояву, напрямів розвитку, сформульовані положення, що виносяться на захист: - Краєзнавчий рух, як вияв духовного життя на терені Правобережної України, упродовж 20-х років ХХ-го - початку ХХІ століття, незважаючи на політичні, ідеологічні перешкоди, хвилеподібний характер, все ж рухався по висхідній і в своєму розвитку пройшов ряд етапів: піднесення й інституціоналізації краєзнавчого руху в 20-і роки; період репресій і занепаду кінця 20-х - початку 50-х; відродження краєзнавчого руху під впливом підготовки і видання двадцятишеститомної «Історії міст і сіл Української РСР»; 80 - початок 90-х років - час інтенсифікації краєзнавчих досліджень, критичного переосмислення історіографічних

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ