Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах - Автореферат

Також очевидно, що держава взяла на себе зобовязання “побудувати” громадянське суспільство, що суперечить самій ідеї громадянського суспільства як суспільства, заснованого насамперед на самоорганізації. При зясуванні нормативного змісту категорії “громадянське суспільство”, обґрунтовуючи припустимість поєднання стихійно-цілеспрямованих моделей інституціоналізації громадянського суспільства у перехідних суспільствах, автор спиралася на “класичні” концепції громадянського суспільства, розроблені Дж.Александером, Е.Арато, Ж.Бодріяром, Ю.Ґабермасом, Г.Гегелем, Е.Ґеллнером, Р.Дарендорфом, Дж.Коеном, Т.Карозерсом, Р.Патнемом, Т.Парсонсом, А.де Токвілем та ін. Проаналізувати політико-правові засади організації державної влади в країнах Вишеградської групи та Україні на предмет їхньої ролі у процесах інституціоналізації громадянського суспільства, зокрема: особливості та роль конституціоналізму; характерні риси функціонування механізмів стримувань і противаг, завдяки яким усталюються сфери компетенції парламентських партій та межі відповідальності органів влади; особливості взаємодії місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування; вплив типу виборчої системи (на прикладі парламентських виборів) у процесах становлення громадянського суспільства та демократизації в країнах регіону; Проаналізувати якісні риси фаз демократизації, втілених у країнах Вишеградської групи та Україні, і на основі отриманих даних описати та порівняти форми політичної і громадської участі як показника розвиненості громадянського суспільства, закономірності інституціоналізації громадянського суспільства в зазначених країнах. У контексті цього підходу застосовувався історико-порівняльний метод, який дав можливість зясувати історичні умови інституціоналізації громадянського суспільства у країнах Вишеградської групи та Україні, виділити і порівняти спільні та відмінні риси форм взаємодії по вісі “держава - суспільство” у кожній з країн, визначити найвагоміші фактори, які сприяли або, навпаки, гальмували процеси інституціоналізації громадянського суспільства.“Громадянське суспільство як соціальне явище: зміст і функціональні моделі” проаналізовано нормативний зміст категорії “громадянське суспільство”, визначено обовязкові структурні компоненти громадянського суспільства, охарактеризовано етапи процесу інституціоналізації громадянського суспільства. До обовязкових структурних компонентів громадянського суспільства належать: добровільні громадські організації, політичні партії, якщо вони не здійснюють державну владу; незалежні ЗМІ, громадська думка, вибори та референдуми; залежні від громадськості елементи судової та правоохоронної системи; розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави. Тому при визначенні категорії “громадянське суспільство” автор притримується комунікативної концепції і виходить з того, що ключовою фігурою у громадянському суспільстві є громадянин, статус якого розкривається через поняття “участь”. Розділ ІІ “Історичні умови зародження громадянського суспільства на центрально-східноєвропейських територіях” присвячено аналізу розвитку історичних форм взаємодії держави і суспільства на територіях нинішніх країн Вишеградської групи та України. У підрозділі 2.2 “Наслідки тоталітарно-авторитарної фази розвитку для процесів інституціоналізації громадянського суспільства у країнах Вишеградської групи та Україні” проаналізовано особливості взаємодії держави та суспільства в період соціалізму.На основі порівняльного аналізу специфіки застосування політико-правових механізмів демократії в процесі інституціоналізації громадянського суспільства країнами Вишеградської групи та Україною можна зробити такі висновки: 1. Процеси поширення демократії у світі засвідчують ймовірність втілення різноманітних моделей громадянського суспільства, що обумовлено конкретними обставинами країни, в якій ці процеси розгортаються. Це відповідним чином позначилося на формах взаємодії держави та суспільства. Проте у центрально-східноєвропейських народів навіть у періоди бездержавного розвитку зберігалися повноцінні, як на той час, форми взаємодії по лінії “держава - еліта - суспільство”, що утворювало логічний ланцюг, необхідний для встановлення повноцінних інтеракцій між державою і суспільством у наш час. Для українських територій перебування у складі Російської імперії, а згодом СРСР з тотальним етатизмом і патерналізмом проходження крізь фазу тоталітаризму (цього уникнули країни нинішньої Вишеградської групи), значна тривалість цієї фази породили політичне відчуження, яке згодом трансформувалося через ряд причин у негативне ставлення до держави демократичної.

2. Основний зміст

На основі порівняльного аналізу специфіки застосування політико-правових механізмів демократії в процесі інституціоналізації громадянського суспільства країнами Вишеградської групи та Україною можна зробити такі висновки: 1. Процеси поширення демократії у світі засвідчують ймовірність втілення різноманітних моделей громадянського суспільства, що обумовлено конкретними обставинами країни, в якій ці процеси розгортаються. Проте для становлення повноцінного громадянського суспільства необхідна, по-перше, розвинена інфраструктура організацій громадянського суспільства, по-друге, ефективні механізми їх впливу на державу. Оскільки постсоціалістичні країни - це країни з низьким рівнем самоорганізації, процеси інституціоналізації громадянського суспільства обумовлені процесами демократизації. Залежно від проходження постсоціалістичними суспільствами фаз демократизації інституціалізується і громадянське суспільство.

2. У країнах регіону процеси становлення громадянського суспільства обумовлені їх перебуванням у складі інших держав. Це відповідним чином позначилося на формах взаємодії держави та суспільства. Проте у центрально-східноєвропейських народів навіть у періоди бездержавного розвитку зберігалися повноцінні, як на той час, форми взаємодії по лінії “держава - еліта - суспільство”, що утворювало логічний ланцюг, необхідний для встановлення повноцінних інтеракцій між державою і суспільством у наш час.

Для українських територій перебування у складі Російської імперії, а згодом СРСР з тотальним етатизмом і патерналізмом проходження крізь фазу тоталітаризму (цього уникнули країни нинішньої Вишеградської групи), значна тривалість цієї фази породили політичне відчуження, яке згодом трансформувалося через ряд причин у негативне ставлення до держави демократичної. Щодо ролі масових суспільних рухів очевидна така закономірність: чим масовішими були суспільно-політичні рухи періоду “оксамитових революцій”, тим швидше відбувалася ротація влади, а форма правління трансформувалася у парламентську республіку.

3. Для інституціоналізації громадянського суспільства важливим є переведення неінституціалізованих форм його існування (неконвенційні форми політичної участі), які є непередбачуваними, а відтак конфліктогенними, в інституціоналізовані, що може здійснити тільки держава. Тому прийняття демократичних конституцій і відповідних супровідних законів забезпечували “вихідний простір” для його становлення як суспільного інституту. Обовязковою умовою інституціоналізації громадянського суспільства є інституціоналізація влади - визначення сфер компетенції і, особливо, політичної відповідальності органів державної влади.

Конституції країн регіону носять орієнтовний характер і за змістом відповідають стандартам демократичних конституцій. Однак політичні та економічні реалії у країнах регіону різною мірою унеможливлюють їх повноцінне забезпечення. Телеологічність конституцій фактично девальвує норми, у них зафіксовані, але у країнах регіону подібні перевантажені конституції виконують функцію громадянського суспільства, протидіючи узурпації влади.

4. Країни регіону є складними гетерогенними утвореннями з високим рівнем потенційних конфліктів. Умовою стабільного існування подібних суспільств є форма правління, яка б нівелювала подібні конфліктогенні фактори. Тому ефективнішою формою правління для України є парламентська республіка, яка передбачає залучення більшої кількості суспільних акторів до формування політичних рішень. Слід визнати, що у слабко структурованих суспільствах, яким є українське, подібна модель спричиняє політичні кризи, але водночас спонукає політичних акторів до пошуку компромісів. Проте для ефективного функціонування парламентської республіки, до якої нині тяжіє Україна, необхідна децентралізація та деконцентрація влади. Це, своєю чергою, можливо лише за умови проведення територіально-адміністративної реформи і делегування повноважень організаціям громадянського суспільства. З огляду на політичне відчуження, яке все ще має місце в Україні, акцент слід робити саме на розвитку органів самоорганізації населення, кондомініумів, фінансовій підтримці місцевих ініціатив тощо.

5. Для утвердження повноцінного громадянського суспільства неодмінною умовою є формування партійної системи. Стимулювати цей процес можна шляхом вдосконалення виборчого законодавства. З огляду на досвід країн регіону, найоптимальнішою для України бачиться саме пропорційна виборча система. Однак у запровадженій модифікації (загальнонаціональний виборчий округ і жорстка система партійних списків) пропорційна система радше нівелює функцію представництва партіями інтересів громадян і поглиблює політичне відчуження. Тому наразі доцільним бачиться перегляд виборчої системи в напрямі подальшого вдосконалення саме пропорційної виборчої системи (багатомандатні виборчі округи з відкритими партійними списками і преференційним голосуванням).

6. Серединне геополітичне розташування країн Вишеградської групи та України, з одного боку, та процеси глобалізації, з іншого, спричиняють значний вплив (як позитивний, так і негативний) екзогенних факторів у країнах регіону, що відповідно впливає й на процеси інституціоналізації громадянського суспільства. Задля нейтралізації негативних впливів ці країни, Україна особливо (оскільки наша країна не має “парасольки безпеки” у вигляді ЄС та НАТО як країни Вишеградської групи) потребує детального унормування діяльності міжнародних неурядових організацій, рівнів взаємодії з міжнародними організаціями, забезпечення ефективних форм контролю тощо.

Регіональні впливи у країнах регіону визначаються насамперед впливами з боку ЄС та Росії. Проведений аналіз засвідчив, що політика набуття членства в ЄС та НАТО здатна стимулювати процеси інституціоналізації громадянського суспільства, оскільки даний інтеграційний процес передбачає приєднання до країн з високим рівнем розвитку демократії, масштабну адаптацію законодавства держав-кандидатів до європейських норм, під впливом чого вдосконалюються насамперед політико-правові умови функціонування інститутів громадянського суспільства.

7. Процеси демократизації у країнах Вишеградської групи та Україні все ще мають суперечливий і непослідовний характер. Основні проблеми стосуються недосконалості сформованих інститутів демократії, які, що очевидно, не справляються зі своїми функціями. Вихід із подібної ситуації автор вбачає у подальшій інституціоналізації влади і суспільства шляхом нормативно-правового врегулювання сфер їх компетенції. Широке залучення інститутів громадянського суспільства до формування суспільно значущих рівень обєктивно підвищує рівень популізму, але водночас є засобом легітимації влади, інструментом реалізації державних рішень, без чого неможлива демократія. З цієї точки зору важливе подальше вдосконалення форм політичної та громадської участі, матеріальна підтримка громадських організацій певного спрямування.

Лише унормування механізмів взаємодії держави та суспільства недостатньо. Жодне суспільство неможливо "загнати" у стан громадянського, оскільки ця проблема має суто психологічні аспекти. Водночас вдосконалення інструментальних можливостей демократії здатне стимулювати процеси оформлення громадянського суспільства, стимулюючи внутрішню потребу громадян до самоорганізації.

Індивідуальні монографії: 1. “Навздогінна модернізація”: досвід Польщі та України. Монографія, К.: Критика, 2003. - 215 с.

2. Політична “матриця” громадянського суспільства (досвід країн Вишеградської групи та України). - К.: Знання України, 2007. - 336 с.

Рецензії: Бех В.П. Рецензія на монографію Г.І. Зеленько “Політична “матриця” громадянського суспільства (досвід країн Вишеградської групи та України)”. - К.: Знання України, 2007. - 336 с.) // Нова парадигма. - 2007. - № 70. - С. 221-225.

Біла С.О. Політична “матриця” громадянського суспільства // Політичний менеджмент. - 2007. - № 6. - С. 170-173.

Книги у співавторстві: 3. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти. Монографія / За заг. ред. Ф.М. Рудича. - К.: МАУП, 2002. - 485 с.

4. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку. Монографія / За заг. ред. Ф.М. Рудича. К.: Парламентське видавництво, 2006. - 412 с.

5. Політологічний словник: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. М.Ф. Головатого та О.В. Антонюка. - К.: МАУП, 2005. - 792 с. (21 стаття).

Статті у фахових виданнях

6. “Польський сценарій” для України крізь призму функціонування органів місцевого самоврядування // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - Вип. 16. - 2001. - С. 130-140.

7. Трансформація, модернізація чи лімітроф Європи? // Трибуна. - 2001. - № 11-12. - С. 25-26 (у співавторстві з Рудичем Ф.М.)

8. Перспективи громадянського суспільства в Україні // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - Вип. 20. - 2002. - С. 69-77.

9. Владна модель України як фактор нестабільності // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - К., 2002. - С. 68-74.

10. Держава і суспільство в Україні: як подолати взаємне відчуження? // Наукові записки КУТЕП, Вип. 3 - К., 2003. - С. 131-139.

11. Проблема інституціоналізації громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - К., 2003. - С. 285-290.

12. Подолання політичного відчуження як умова формування громадянського суспільства в Україні // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - Вип. 25. - К., 2004. - С. 247-263.

13. Kachestvo ztahy Ukrajiny s krajinami Visegradskej skupiny v obdobi postkomunistickej transformacie // Slovensko-ceske vztahy v kontexte strednej Europy. Monografie a Studie. Polackova Z. (ed.): Bratislava: Vydavatelstvo SAV, 2005. -

14. S. 449-454.

15. Вишеградська група матиме на Заході те, що заробить на Сході // Політика і час. - 2005. - № 2. - С. 38-47.

16. “Оксамитові революції” як спосіб ротації влади // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - К., 2005. - С. 60-71.

17. Прогностичний ефект нового виборчого законодавства в Україні // Віче. - 2005. - № 11. - С. 16-21.

18. Коаліція чи пактування: моделі взаємодії політичних еліт на постсоціалістичному просторі // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. Т. 2. - К., 2006. - С. 253-267.

19. Україна - Вишеградська група: випробування євроадаптацією // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. IV. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 352-363.

20. Виборча система як інструмент формування громадянського суспільства у постсоціалістичних суспільствах // Нова парадигма. Спецвипуск.- К., 2006. -

21. С. 125-132.

22. Політико-правові механізми інституціоналізації громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Вишеградської групи) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України / Курасівські читання. - К., 2006. - Вип. 30, кн. 2. - С. 92-105.

23. Контексти політичного лідерства на постсоціалістичному просторі // Політичний менеджмент. Спеціальний випуск. - 2006. - С. 136-146.

24. “Постпомаранчева Україна”: перетворити політичні зміни у політичний розвиток // У кольорах “помаранчевої революції” / Загальна редакція та упорядкування Ю. Шаповала. - К.: ТОВ УВПК “ЕКСОБ”, 2007. - С. 155-170.

25. Євроінтеграційний фактор у процесах становлення громадянського суспільства в країнах Центрально-Східної Європи // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К., 2007. - Вип. 34. - С. 191-205.

26. Індивідуалізація політики як ознака кризи політичних інститутів: на досвіді країн Центрально-Східної Європи // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. К., 2007. - Вип. 35. - С. 129-143.

27. Вплив політики “розвиненого соціалізму” на процеси становлення громадянського суспільства (на прикладі країн ЦСЄ та України) // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: ІНТАС, 2007. - Вип. 24.

28. Політичне лідерство в країнах Центрально-Східної Європи: дилема раціональності і легітимності // Політичний менеджмент. - 2007. - Спеціальний випуск. - С. 97-108.

29. Взаємозалежність фаз демократизації і становлення громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2007. - Вип. 10. - С. 86-100.

Размещено на .ru