Особливості та тенденції інституалізації суб’єктів регіональної соціальної політики в Україні. Аналіз факторів впливу на територіальну асиметрію розвитку громадських організацій. Фактор інноваційного розвитку в регіональній соціальній політиці держави.
Процес інституціалізації регіональної соціальної політики (РСП), її субєктів як організаційних структур (органів, організацій, рухів), котрі приймають на себе функцію своєрідного ретранслятора суспільних взаємодій, відбувається під дією великої кількості факторів. Потреба структурування організацій за ознакою прибутковості визріла з прийняттям Законів України „Про обєднання громадян”, „Про оподаткування прибутку підприємств” й актуалізувалася зі зростанням їх кількості та видового різноманіття. Саму класифікацію неприбуткових організацій було визначено Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” і деталізовано в Порядку визначення структури ознак неприбуткових установ (організацій), затвердженому наказом ДПА України [5, c.41-48; 1, c.19-20] Згідно з Порядком визначення ознаки в системі податкових органів України виділяють 15 видів неприбуткових організацій. Це - органи державної влади України; установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; органи місцевого самоврядування; установи, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; благодійні фонди (організації), створені в порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності; громадські організації, створені з метою здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності; творчі спілки; політичні партії; науково-дослідні установи і вищі навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави; пенсійні фонди, кредитні спілки; юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку відповідно до норм відповідних законів; спілки, асоціації та інші обєднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників і які не проводять господарської діяльності, за винятком одержання пасивних доходів; релігійні організації, зареєстровані в порядку, передбаченому законом; житлово-будівельні кооперативи, обєднання власників багатоквартирних будинків, створені в порядку, визначеному законом. Неприбуткові організації іноді тлумачать як „третій сектор” і відносять до нього державні установи, благодійні організації, релігійні організації і обєднання громадян громадського й політичного характеру, інші організації.Таким чином, неприбуткові громадські організації, які є віддзеркаленням процесу становлення в Україні громадянського суспільства, - посилено розвиваються. З проаналізованих факторів впливу на територіальну асиметрію розвитку громадських організацій найбільшу вагу має фактор інноваційного розвитку, який є вирішальним й при формуванні мережевих систем нової регіональної економіки - виробничих кластерів.
Вывод
Таким чином, неприбуткові громадські організації, які є віддзеркаленням процесу становлення в Україні громадянського суспільства, - посилено розвиваються. Різнопрофільною є їх видова структура, існує ряд територіальних особливостей нарощування мережі обєктів. З проаналізованих факторів впливу на територіальну асиметрію розвитку громадських організацій найбільшу вагу має фактор інноваційного розвитку, який є вирішальним й при формуванні мережевих систем нової регіональної економіки - виробничих кластерів. Їх формування може ініціювати створення кластерів соціальних. Тобто своєрідною нішею перспективного розвитку неприбуткових організацій є їх діяльність в умовах соціальних кластерів окремих території. Загалом неприбуткові організації вимагають підтримки й пропаганди, належної переоцінки своєї ролі в реалізації заходів регіональної соціальної політики.
Список литературы
1. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К.: 1998. - с. 79.
2. Грішнова О.А. Освіта як чинник людського розвитку і економічного зростання країни // Демографія та соціальна економіка -К.: 2004. - №1-2. - с.93-102.
3. Зайцев Ю.К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства: методологія і практика: Монографія. - К. -: КНЕУ, 2002. - с.72.
4. Молітор Г.Т. Наступна тисяча років: „Велика пятірка” двигунів економічного зростання // Рефер журн. Социальные и гуманитарные науки. Сер 2. Экономика. - 2000. - №4.- с. 84, 85.
5. Регіональні ринки праці: аналіз та прогноз/ Садова Уляна, Семів Любов. Редкол.: Відп. ред. ак. НАНУ М.І.Долішній. - Львів, 2000. - 264 с.
6. Церкви і релігійні організації України у 2002 році: Довідник. Гол. ред.: В.Д.Бондаренко та ін. - К.: VIP, 2003. - 126 с.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
