Кримінально-правова кваліфікація співучасті в злочині, аналіз його об"єктивних і суб"єктивних ознак. Поняття злочинної групи і характеристика основних форм співучасті в злочині. Групова злочинність і огляд меж відповідальності за злочинну співучасть.
Актуальність теми дослідження визначається, передусім тим, що інститут співучасті у злочині належить до числа найбільш складних і проблематичних як у теорії кримінального права, так і в практиці його реалізації. Невирішеність або суперечливість інституту співучасті у злочині пояснюється, з одного боку, недостатньою, дослідженністю названих питань, а з іншого - не завжди правильною спрямованістю досліджень, що проявляється в штучному відриві норм про групові злочини в Особливій частини кримінального законодавства від положень його Загальної частині. З урахуванням цього були поставлені такі основні завдання: 1)розглянути історію розвитку інституту співучасті в кримінальному праві, в тому числі і в Україні; 2) викласти й обґрунтувати поняття співучасті в злочині; 3) визначити обєктивні та субєктивні ознаки співучасті у злочині; 4) дослідити значення різних видів співучасників для кваліфікації злочинів та призначення покарання; 5)докладно проаналізувати всі форми співучасті, в тому числі й організованої злочинної діяльності; 6)висловити свої судження щодо складних питань відповідальності співучасників (невдала співучасть, добровільна відмова від неї, ексцес виконавця, співучасть із спеціальним субєктом), а також розглянути при цьому розмежування причетності і співучасті у злочині; 7)окреслити підстави і межі відповідальності співучасників; 8)сформулювати свою думку стосовно впливу обєктивних і субєктивних обставин на відповідальність співучасників злочину. Наводяться додаткові аргументи, які зясовують, що співучасть у злочині являє собою самостійний інститут Загальної та Особливої частин кримінального права України, особливо актуальний у нинішній час у звязку з необхідністю посилення боротьби з наркобізнесом, корупцією, організованою злочинністю в різних її формах - злочинними діяннями, що далеко виходять за межі державних кордонів. Характеризуючи форми співучасті в злочинах особливого роду, дисертант підкреслює, що ці форми: а) описані в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України; б) позначаються загальними для кожної форми ознаками; в) за своїми ознаками характеризують міру їх суспільної небезпеки; г) мірою своєї суспільної небезпеки знаходяться у прямій залежності від міри згуртованості та скоординованості вчинків співучасників; д) охоплюють організаційні та підмовницькі вчинки, заборонені в конкретних статтях Особливої частини КК, а також різні види причетності до групових злочинів, здійснених у співучасті.“Поняття й історія розвитку інституту співучасті в кримінальному праві післяреволюційної України і колишнього СРСР” зазначається, що історія розвитку кримінального законодавства свідчить про те, що співучасть завжди розглядалася як найбільш небезпечна форма вчинення злочину. Процес розвитку нормативних положень про співучасть за більш ніж 50-річний період виявляє стійку тенденцію до конкретизації цього поняття, обмеження кола співучасників, звуження законодавчої характеристики їх функцій, опрацювання одностайного тлумачення поняття співучасті і визначення видів співучасників. “Обєктивні і субєктивні ознаки співучасті в злочині” розпочинається з розгляду такої обєктивної ознаки співучасті в злочині, як множинність субєктів. Ця кількісна дає змогу зясувати, що для співучасті необхідна участь в одному злочині не менше двох осіб, яким притаманні ознаки субєкта злочину - фізичних, осудних (ст. Переходячи до розгляду спільності як обєктивної ознаки співучасті в злочині, автор відзначає, що співучасті властива взаємна залежність між функціями спільно діючих осіб.Підкреслюється, що невдалі спроби налагодити злочинну взаємодію з іншою особою не створюють співучасті, оскільки в них відсутня обовязкова для співучасті спільність злочинних дій. “Добровільна відмова від співучасті в злочині” дисертант зупиняється на особливостях добровільної відмови співучасників від доведення злочину до кінця. Підсумовується, що співучасники не несуть відповідальності за ексцес виконавця, тому що кожний з них відповідає за вчинене ним особисто: виконавець - за вчинений ним злочин, а організатор, підмовник і пособник - за співучасть у тому злочині, на який був спрямований їхній умисел. “Співучасть у злочинах із спеціальним субєктом” присвячено розгляду проблем кваліфікації співучасті в злочинах із спеціальним субєктом. “Значення розмежування причетності до злочину і співучасті в злочині для кваліфікації” розпочинається розглядом поняття причетності до злочину, його відмінності від співучасті.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Список литературы
1. Ковітіді О.Ф. Про вдосконалення кримінальної політики та законодавства кримінального профілю// Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - 1999. - № 2. - С. 28-31.
2. Ковитиди О.Ф. Неудавшееся соучастие в преступлении //Весы Фемиды. - 1998. - №1. - С. 15-17.
3. Ковітіді О.Ф. Обєктивні і субєктивні ознаки інституту співучасті у злочині по карному праву України //Адвокат. - 1999. - Січень.
5. Ковитиди О.Ф. Виды соучастников и значение их классификации для квалификации преступления// Актуал. пробл. держави і права: Зб. наук. праць Одес. держ. юрид. акад. Міносвіти України. - Вип 5. - Одеса, 1998. - С. 237-242.
6. Ковитиди О.Ф. Добровольный отказ от соучастия в преступлении //Весы Фемиды. - 1998. - №2. - С. 15-17.
7. Багрий-Шахматов Л.В., Ковитиди О.Ф. Основания и пределы ответственности соучастников преступления//Актуальные проблемы государства и права: Зб.наук. праць Одес. держ. юрид. акад Міносвіти України. Вип. 5. - Одеса, - 1998. - С. 186-198.
8. Ковитиди О.Ф. Соучастие в преступлении: исторический подход в теории и законодателсьтве //Юрид. вестн. - №.- С. 42-45.
9. Ковитиди О.Ф. Соучастие в преступлениях со специальным субъектом //Весы фемиды. - 1998. - №4(11). - С. 62-65. злочинна група відповідальність співучасть злочин
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
