Інститут розв’язання міжнародних спорів - Курсовая работа

Міністерство освіти і науки України Національний транспортний університет КУРСОВА РОБОТА з навчальної дисципліни:Міжнародне право на тему: Інститут розв’язання міжнародних спорів Виконала: студентка 3 курсу, групи ТП-3-2з Шпот Оксана Володимирівна Київ 2009 Зміст Вступ Розділ 1. Становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів 1.1 Генезис зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів 1.2 Принцип мирного вирішення міжнародних спорів Розділ 2. Правові засоби вирішення міжнародних спорів 4.1 Міжнародний арбітраж та міжнародні суди 4.2 Роль ООН у вирішенні міжнародних спорів 4.2.1 Рада Безпеки та Генеральна Асамблея ООН 4.2.2 Міжнародний суд як головний судовий орган ООН 4.3 Структура та миротворча діяльність НБСЄ-ОБСЄ 4.4 Економічний суд СНД та Генеральна Рада СОТ 4.5 Вирішення міжнародних спорів між державами та юридичними і фізичними особами Висновки Список використаної літератури Вступ З часів закінчення Другої світової війни мало місце близько 150 війн та локальних збройних конфліктів, в яких загинуло близько 20 млн. людей. Злочини проти миру і безпеки - особлива категорія міжнародних злочинів, кримінально-караний характер яких спочатку визнається саме в нормах міжнародного права, тобто в міжнародних договорах, а вже потім у внутрішньому праві держав. Людству знадобилося пережити дві світові війни, які мали місце в першій половині XX століття і забрали життя мільйонів людей, для того, щоб здоровий глузд вибрав шлях до миру, урочисто проголосивши це 1945 року в Статуті Організацій Обєднаних Націй. Завдання курсової роботи: v визначити зміст принципу мирного вирішення міжнародного спору; v сформулювати поняття про міжнародний спір; v дати класифікацію мирних засобів вирішення міжнародних спорів; v дати загальну характеристику дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів; v визначити суть понять «переговори», «добрі послуги», «посередництво», «консультації», «обслідування», «примирення», «превентивна дипломатія»; v проаналізувати переговорний процес у вирішенні Придністровського конфлікту; v дати загальну характеристику правових засобів вирішення спорів; v здійснити аналіз структури та миротворчої діяльності ООН, ОБСЄ; v обґрунтувати правові засоби вирішення міжнародних спорів між державами та фізичними і юридичними особами. Україна є учасницею цих конвенцій з 1962 р. За цими конвенціями держави-учасниці погодилися забезпечувати мирне залагодження своїх міжнародних суперечок та уникати, наскільки це можливо, звернення до сили у стосунках між собою. В 1920 р. вперше був створений всесвітній судовий орган - Постійна палата міжнародного правосуддя (ППМП). Остаточне закріплення цього зобов’язання на всесвітньому рівні було здійснене у Статуті ООН - міжнародної організації, створеної з метою мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, вирішувати міжнародні спори чи ситуації, що можуть призвести до порушення миру [1, ст.1]. У Гельсінському Заключному акті НБСЄ 1975 р. європейські держави підтвердили, що у своїх стосунках керуватимуться принципом мирного врегулювання спорів [9, п.5]. Установчі документи впливових регіональних організацій, створених після Другої світової війни (ОАД, ОАЄ, ОБСЄ, НАТО, СНД та ін.), закріпили обов’язок держав-членів вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами. Міжнародний Суд 1986 р. у рішенні у справі про військову та воєнізовану діяльність в і проти Нікарагуа констатував існування обов’язку мирного вирішення міжнародних спорів як звичаєвої міжнародно-правової норми. Прикладом такого ухилення та неналежного виконання можуть бути відносини України та Росії.