Інститут політичного лідерства - Реферат

Найвизначніші мислителі всіх часів і народів з давніх-давен замислювались над явищем, яке у сучасній політології прийнято позначати терміном "політичне лідерство" (від англ. leader - вести, керувати). Прагнучи збагнути закономірності суспільного життя, античні мислителі підмітили, що там, де формується етнос чи соціум, неодмінно знаходяться й свої лідери. Геродот, Плутарх, Тіт Лівій та інші історики у своїх працях чільне місце відводили діяльності тих, кого ми називаємо сьогодні політичними лідерами, адже бачили в героях, монархах і полководцях справжніх творців історії. Маркс (1848-1883 pp.) визначав лідера як особу, що має ряд певних особистих якостей (уміння, знання, авторитет, організаторський талант) та виражає інтереси й волю певного класу, зокрема пролетаріату. Політичне лідерство має свої особливості, які суттєво відрізняють його від лідерства в малих групах/на ці особливості вказує, зорема Семіман: 1.Вебер поділив політичних лідерів на такі основні типи: - традиційні (вожді племен, монархи тощо), авторитет яких базується на традиціях, звичаях, часто освячується релігією; У цей час суспільство, яке перебуває в стані аномії, переживає розчарування не лише в організаційній структурі політичного процесу, ідеології, яка забезпечує її функціонування, а й у лідерах, котрі її уособлюють. Воно готове до радикальних змін і прагне лідерів, що запропонують йому нові ідеї, покажуть нові* перспективи розвитку, поставлять якісно інші цілі. Лідери всіх типів мають як сильні, так і слабкі сторони, що необхідно враховувати громадянам при їх виборі, спілкуванні з ними. Залежно від характеру лідера, властивостей його конституентів, звязку між лідером і його конституентами та ситуації, в якій здійснюється лідерство американський політичний психолог М. Дж.Виділяють дві основні системи рекрутування політичних лідерів: Антрепренерська система - є відкритою, лідером може стати будь-який представник суспільства завдяки особистим якостям.Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, та ситуацією, в якій їм доводиться діяти. Особа може стати політичним лідером лише тоді, коли виражає інтереси тієї спільності людей, на лідерство в якій вона претендує. За будь-яких масштабів лідерства його конституенти мають вбачати у лідері виразника власних інтересів, інакше та чи інша особа лідером не стане. Переможцем, тобто лідером, стає той із них, хто зуміє переконати оточення у перевагах поставлених ним цілей, пропонованих методів і засобів їх досягнення. Для того щоб стати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником.У сучасному світі, в якому провідною є тенденція подолання тоталітаризму, роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. Становлення інституту політичного лідерства тут має специфічний характер уже тому, що подолання тоталітаризму відбувається водночас з національним відродженням, становленням демократії, формуванням громадянського суспільства. Саме ним обєктивно може стати президент - глава держави, обраний на основі волевиявлення народу, здатний бути виразником національних інтересів, людиною, що виправдовує покладену на нього історичну місію. Своє історичне покликання він зможе реалізувати за умови підтримки його всіма політичними силами, метою яких є розбудова незалежної могутньої держави. Проте результати численних досліджень свідчать, що українське суспільство відчуває гострий дефіцит моральних авторитетів, імен, особистостей, думка і позиція яких були б беззаперечними для нації.Існує кілька різних підходів до визначення лідерства: "вплив, авторитет, влада і контроль над іншими" (Едінгер); своєрідне підприємництво, що здійснюється на політичному ринку, де "підприємці" у конкурентній боротьбі обмінюють свої соціальні програми і способи розвязання суспільних завдань на керівні посади (Опенгеймер, Фроліх та ін.); символ спільності й зразок політичної поведінки групи, здатний реалізувати її інтереси з допомогою влади (Амелін, Баталов); набір особистісних соціально-психологічних якостей лідера (Херманн, Дженнінгс); "функція певної ситуації" (Рісмен, Фромм). Попри всі розбіжності, наведені визначення єднає спільний предмет науково-теоретичних пошуків (політичний лідер) і однозначне його розуміння як людини, котра завдяки своїм особистим якостям має переважний вплив на членів соціальної групи. Політичне лідерство - процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні особи, наділені реальною владою або можливостями політичного впливу на людей, здійснюють легітимний вплив на суспільство чи певну його частину, які добровільно віддають їм частину своїх політико-владних повноважень і прав. За умов тоталітаризму й авторитаризму лідерів у сучасному загальнодемократичному розумінні не існує, а є диктатори, номенклатура і бюрократія, які прориваються до влади не за законами політичного лідерства, а за своїми власними правилами "захоп

Зміст

Вступ

1. Характеристика феномену політичного лідерства

1.1 Торії політичного лідерства

1.2 Типи політичного лідерства

2. Системи рекрутування політичних лідерів

2.1 Функції політичного лідерства

2.2 Становлення інституту політичного лідерства в Україні

Висновки

Список використаної літератури