Інститут громадянства в Україні - Курсовая работа

Зміст Вступ Розділ 1. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 1.1 Історичний аспект виникнення та розвитку громадянства 1.2 Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина 1.3 Громадянство України як елемент правового статусу Розділ 2. Конституційно-правове визначення інституту громадянства України 2.1 Поняття громадянства та належність до громадянства України 2.2 Принципи громадянства України Розділ 3. Порядок набуття та припинення громадянства України 3.1 Набуття громадянства України 3.2 Припинення громадянства України Висновки Перелік використаних джерел Вступ Населення будь-якої сучасної держави неоднорідно. У юридичній літературі громадянство розглядається або як стійкий правовий звязок людини з державою, як правовідносини, що виникають, змінюються або припиняються у звязку з певними юридичними фактами (народження на території країни, звернення із проханням про натуралізацію, набуття другого громадянства, втрата громадянства), або як певний правовий статус особи в конкретній країні. Статус громадянина є гарантією надання політичних прав і доступу до державної служби, умовою вільного виїзду за межі країни та безперешкодного повернення на батьківщину. Як інститут внутрішнього права кожної країни громадянство - це сукупність правових норм, що регламентують критерії, які визначають приналежність особи до даної держави; способи та процедури набуття та втрати громадянства; особливості правового положення, обумовлені способом набуття громадянства або фактом подвійного (множинного) громадянства. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні 1.1 Історичний аспект виникнення та розвитку громадянства Згідно із Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року громадянство України - правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках» [13]. Як слушно вказував В.Мелещенко, «повною мірою неможливо розкрити поняття громадянства в науці Конституційного права, якщо не розкрити принципи інституту громадянства України, так як принципи є тією основою, яка цементує, зв’язує воєдино різноманітні сторони громадянства. Причому, зважаючи на те, що Україна є унітарною державою, одним із ключових принципів, що підтверджує її єдність, є принцип єдиного громадянства. Досліджуючи наступний період розвитку громадянства, який охоплює період античності, що пов’язане із становленням і розвитком Стародавнього Риму, слід зазначити, що спочатку повноправними громадянами Риму могли бути тільки особи, що належали до римської міської общини, - «патриції». Щодо становлення принципу єдиного громадянства в Україні, то слід пам’ятати, що в колишньому СРСР було законодавчо встановлено подвійне, або одночасне громадянство відповідних осіб - статус громадянина СРСР і одночасно статус громадянина союзної республіки, на території якої він постійно мешкав. Із формуванням суверенної української держави, першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності України був Закон «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., у ст. 9 якого закріплено, що «всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України», а також Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. Пізніше, Указом Президента України від 31 березня 1992р. було затверджене «Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України». У зв’язку з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції України. Тому, Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону «Про громадянство України» 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997р. Відповідно до зазначеного Закону «Про громадянство України » і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства». М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обовязків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища.