Інститут глави держави як чинник внутрішньополітичних трансформацій в Росії: перше президентство Володимира Путіна - Автореферат

Його наступник Володимир Путін зініціював численні реформи, вплив яких на модернізацію й демократизацію російського суспільства потребує наукового аналізу для обєктивної оцінки сучасних трансформацій політичної системи Росії та визначення перспектив президентської форми правління у цій країні. Дисертантом поставлено за мету визначити інституційні засади внутрішньополітичної діяльності Президента РФ В.Путіна та її вплив на суспільно-політичне життя Росії під час його першої каденції. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання: - визначити сутність і зміст внутрішньополітичної трансформації як характеристики якісних змін у житті суспільства внаслідок діяльності основних субєктів політики в межах окремої країни; проаналізувати політику В.Путіна по відношенню до субєктів РФ у контексті розвязання чеченської проблеми; Наукову новизну дослідження визначили міждисциплінарний підхід до вивчення проблеми, використання різних джерел інформації для обґрунтування наступних положень дисертації: - розмежовано поняття трансформації як переходу від одного політичного режиму до іншого та внутрішньополітичних трансформацій як процесу та наслідків реалізації цілей субєктів політики в конкретному політико-культурному середовищі.У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені її звязок з науковими програмами і планами, мета, завдання обєкт, предмет, методи дисертаційного дослідження, його хронологічні рамки, розкрито наукову новизну, практичне значення, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.У першому підрозділі „Концептуальні основи дослідження інституту глави держави як чинника внутрішньополітичних трансформацій” розглядаються теоретичні аспекти функціонування інституту Президента в умовах посткомуністичного переходу. Водночас чимало сучасних політологів (російські - А.Мельвіль, А.Циганков, українські - О.Новакова, О.Романюк) розглядають авторитаризм як оптимальний режим для подолання соціально-політичних криз перехідного періоду, а також як необхідну складову посттоталітарної трансформації. Неефективність єльцинських реформ унеможливила модернізацію країни за західним зразком, однак перехідний період у Росії продовжується, оскільки її владу не можна назвати ефективною, а більшість росіян не задоволені своїм соціально-економічним становищем. Дисертант вважає за доцільне при аналізі політичних реалій пострадянської Росії не ототожнювати процес переходу лише з демократизацією, а визначити його як сукупність внутрішньополітичних трансформацій - змін суспільно-політичного ладу країни, спричинених діяльністю основних субєктів політики, зокрема й державного керівництва. У другому підрозділі „Аналіз джерел” розглядається джерельна база дослідження, специфіка якої визначається використанням автором як офіційної документації, так і результатів масових соціологічних опитувань, висновків експертів, політиків.У першому підрозділі „Інститут Президента в Росії: місце у політичній системі” аналізуються ті конституційні повноваження глави держави, які надають йому можливість формувати внутрішньополітичний курс країни та контролювати його реалізацію. Суттєве значення для закріплення за главою держави ролі провідного субєкта політичних процесів у Росії відіграла діяльність першого Президента РФ Б.Єльцина, зусиллями якого в 1993 р. була прийнята нова Конституція, котра надала главі держави широкі повноваження, зробивши його ключовою фігурою в системі державної влади. Це закріпило в Росії напівпрезидентську республіканську форму правління з домінуванням глави держави. У другому підрозділі „Становлення внутрішньополітичного курсу В.Путіна” аналізується процес формування пріоритетів внутрішньої політики Президента РФ, оскільки саме вони визначають характер впливу його діяльності на життя суспільства. Енергійний і жорсткий стиль В.Путіна вселив у росіян надію на його спроможність витягнути країну з тривалої кризи.У дисертації здійснено аналіз внутрішньополітичної діяльності В.Путіна під час його першого президентства для визначення її впливу на інститут глави держави та процес внутрішньополітичних трансформацій, а також на суспільно-політичну модернізацію й демократизацію російського суспільства на початку ХХІ ст. Дисертант відзначає, що патерналістське ставлення більшості росіян до найвищої державної посади роблять Президента національним лідером, а разом з широкими конституційними повноваженнями - найвпливовішим субєктом політичних процесів у сучасній Росії. Конституція не зазнала змін, тобто формально країна залишалася напівпрезидентською республікою, але становлення моноцентричної політичної системи з реальною концентрацією державної влади в руках глави держави поглибили в Росії процес формування суперпрезидентської форми правління. Засобами пропаганди своєї політики та нової національної ідеї - „ліберального патріотизму” - Кремль зробив не лише православну церкву, а й освіту, науку, культуру, державна підтримка яких за роки першого президентства В.Путіна суттєво зросла. Результати дослі

2. Основний зміст дисертації