Інститут генерал-губернаторства в Україні ХІХ-початку ХХ ст.: структура, функції, архіви канцелярій - Автореферат

Історія державних установ, як окремий системний і багатоаспектний обєкт дослідження, привертає увагу науковців, оскільки через систему адміністративної діяльності центральних та регіональних установ держава реалізує складні функції контролю та управління соціально-економічними, політичними та культурними процесами на її території, що є базовими для розуміння закономірностей та специфічних особливостей історичного процесу в цілому. Актуальність дослідження історії державних установ ХІХ - початку ХХ ст., повязана, з одного боку, з особливостями соціального розвитку і політичними реаліями сьогодення, коли Україна вийшла на шлях утвердження державності і йде переосмислення історичного досвіду, набутого під час перебування під владою інших держав; з другого - з процесом звільнення історичної науки від ідеологічної заангажованості будь-якого роду й переглядом методології історичних досліджень. Це характеризується обєктивним аналізом історичних джерел і застосуванням комплексних методів пізнання історичної дійсності, а також уникненням від апріорно крайніх позицій в оцінці історичних подій, явищ, процесів, в тому числі відмовою від радянських схоластичних концепцій виключно негативної оцінки ролі держави у житті людини і, зокрема, діяльності регіональних імперських державних установ самодержавства й ролі особи державних діячів у соціальному, економічному і культурному розвитку України. Політична влада генерал-губернатора в регіонах України була ознакою того, що на її землі не поширювалася в повній мірі загальноросійська система управління і тому проблема вивчення генерал-губернаторства як соціального інституту в історії державних установ України становить окремий науковий інтерес. Тому вивчення інституту генерал-губернаторства та історії державних установ України взагалі сприятиме переосмисленню широкого спектру питань, системному вивченню історичних особливостей державотворчих процесів в Україні, в тому числі й виробленню конкретно-історичного бачення спільних і відмінних процесів в історії українського, російського, польського та інших народів.Генерал-губернатор володів найширшим спектром інформації про ключові події в регіоні та тенденції його розвитку, до його Канцелярії надходив цілий потік документів від губернських і надгубернських установ, серед якого виділяється масова звітна документація, бо в російській управлінській традиції вона набула форми контролю. Її доповнюють скарги, петиції і пропозиції, які надходили прямо до Канцелярії генерал-губернатора, що дозволяє оцінювати наскільки авторитетною була установа серед населення та які фактори нею документувалися, зокрема серед цієї групи виділяються особисті прохання щодо відкриття компаній, підприємств, банків, придбання земельної власності, донесення про особовий склад установ, бо генерал-губернатор контролював зайняття кожної державної посади при реалізації урядової політики. Зміна наукової парадигми дослідження проблеми функціонування інституту генерал-губернаторства в Україні покликало залучення епістолярної і мемуарної літератури, в якій фіксувалися внутрішній світ людини, мотиви поведінки, переконання чиновників і серед них визначних сановників, якими були генерал-губернатори. В цілому комплекс джерел репрезентативний і дозволяє розглянути функціонування інституту генерал-губернаторства на території України, Канцелярії, як надгубернської державної установи, простежити різнопланову діяльність генерал-губернаторів упродовж періоду ХІХ - початку ХХ ст. та виокремити особливості інтегрування регіонів у складі Російської імперії. Хоча історики не раз брали до уваги діяльність генерал-губернаторів, однак не ставили перед собою завдання зясувати особливий статус регіонів, українських історичних земель Лівобережжя, Слобожанщини, Півдня й Правобережжя у складі Російської імперії і не повязували його з генерал-губернаторською формою врядування.“Становлення та розвиток інституту генерал-губернаторства як вищої регіональної установи” присвячено аналізу політичних та соціальних передумов, що вплинули на формування в Російській державі генерал-губернаторської структури врядування та визначено місце Канцелярії в системі місцевих державних установ, вказано на характер документування управлінської діяльності та його значення для архівознавства. У підрозділі 2.1:“Генерал-губернатор: формування функцій, обєму влади та повноважень” стверджується, що як інститут регіональної влади він уособлював різні підходи центрального уряду до управління регіонами. В залежності від переконань, ділових якостей, переймання регіональними потребами, вміння впливати на імператора та використовувати його оточення, кожний з генерал-губернаторів посилював значущість і впливовість своєї посади в державі, визначав взаємодію центру і провінції під час різних етапів інтеграції країв. Підпорядкованість генерал-губернаторів імператору й міністерствам, протистояння міністерського, централізованого начала і регіонального та особистість головного правителя краю зумовлювала своєрідність входження регі

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ