Аналіз нормативно-правових засад функціонування інституту екстрадиції в Україну. Дослідження питань допустимості застосування кримінального процесуального примусу у зв"язку з затриманням, тимчасовим і екстрадіційним арештами, іншими запобіжними заходами.
Ця процедура має специфічну мету - видачу особи, яка вчинила злочин, для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку суду, однак за межі загальних завдань вона не виходить, а є частиною кримінального процесу, кінцевим результатом якого є покарання особи за вчинений злочин [1, с. Видача особи (екстрадиція) визначається КПК України як видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку (п. До перших, зокрема, можна віднести: Загальну декларацію прав людини 1948 р., Статут ООН 1945 р., Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р., Конвенцію про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінську конвенцію) 1993 р., Додатковий протокол до Конвенції 1993 р., низку двосторонніх договорів України щодо видачі, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. 29 Конституції України) - права на свободу та особисту недоторканість, важливим є дотримання балансу між завданнями кримінального провадження загалом і досягненням специфічної мети екстрадиції та правами і свободами особи, щодо якої може бути застосовано примус. Відмінності між цими примусовими заходами полягають у моменті застосування (тимчасовий арешт може бути застосовано ще до надходження запиту від іноземної держави, а екстрадиційний - після), строках застосування (тимчасовий арешт - до 40 діб або інший строк, встановлений відповідним міжнародним договором; екстрадиційний арешт не може перевищувати дванадцяти місяців), меті (обидва примусових заходи спрямовано на забезпечення екстрадиції, однак, зважаючи на те, що тимчасовий арешт може бути застосовано до надходження запиту про видачу, можна стверджувати, що його метою є забезпечення можливої видачі), документах, що подаються до клопотання прокурором, який ініціює перед слідчим суддею розгляд питання про застосування примусу.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
