Розвиток законодавства про банкрутство в Україні. Вивчення поняття та ознак банкрутства, його видів. Судові процедури, що застосовуються до боржника. Ринкові принципи регулювання господарської діяльності. Захист економічних інтересів кредиторів.
2.3 Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутствоУ традиційному розумінні банкрутство виявляло собою каране невиконання боржником, який зазнав фінансової неспроможності, своїх зобовязань по відношенню до кредиторів щодо майна. Банкрутство (умисне чи необережне) тягло за собою покарання, а дії, що призвели до таких наслідків, але настали без вини боржника мали назву неспроможність і не підлягали кримінальному покаранню. Однак накопичений історичний досвід доводить про різні підходи до визначення поняття "неспроможність" та "банкрутство", розмежування засобів цивільно-правового та кримінально-правового захисту та регулювання відносин, повязаних з банкрутством. Італійські слова "banka rotta", що в перекладі означає зламана лава, поступово були запозичені законодавствами багатьох країн і з часом стали вживатися поряд з терміном "неспроможність". Термін "неспроможність" в Голландії означав нездатність задовольнити вимоги кредиторів, у Франції цей термін використовувався для визначення фактичної платоспроможності боржника, а в Італії - тимчасова неплатоспроможність.На процеси розвитку законодавства про банкрутство вже у незалежній Україні суттєво вплинув ряд внутрішніх факторів, до яких, якщо розглядати національне законодавство, належать особливості його історичного розвитку: протягом досить тривалого періоду часу (початок 20-х років-90-ті роки ХХ сторіччя) норми, які регулювали відносини банкрутства, не використовувалися на практиці, а правова регламентація відносин банкрутства була відсутня. Це пояснювалось тим, що Закон України "Про банкрутство" готувався при відсутності реальної практики; в ньому не були відображені правові традиції: законодавець не тільки не урахував зарубіжний досвід, але й залишив поза своєю увагою історичний досвід правового регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності). До суттєвих недоліків Закону України "Про банкрутство" 1992 року слід віднести: - невизначеність термінів (банкрутство визначалося як фактичний стан неплатоспроможності боржника без згадування про те, що це перш за все юридичний факт, який встановлюється судом); Слід також відзначити і той факт, що Закон "Про банкрутство" увійшов до пакету приватизаційних документів і в його основу була покладена гіпертрофована прокредиторська концепція, реалізація якої повинна була максимально спростити процес переходу прав власності на майнові обєкти від держави до інших осіб. Особливістю Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин - матеріальні (організаційно-правові та частково процедурні), що повязанні з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні - повязані з визнанням боржника банкрутом.З порівняльного аналізу назви статті 209 ГК - "неспроможність субєкта підприємництва" і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни "нездатність" і "неспроможність" як тотожні (це важливо, оскільки Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" оперує терміном "неспроможність"). Стаття 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) під неплатоспроможністю розуміє неспроможність субєкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобовязання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобовязання щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обовязкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Термін "учасники провадження у справі про банкрутство" є більш широким за змістом та включає: сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю. 1 Закон [4] встановлює у провадженні справ про банкрутство процесуальне становище таких учасників, як "заінтересовані особи стосовно боржника" - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, утому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. До конкурс
План
Зміст банкрутство боржник законодавство господарський
Вступ
1. Теоретичні засади інституту банкрутства
1.1 Історичний розвиток інституту банкрутства
1.2 Розвиток законодавства про банкрутство в Україні
Список литературы
Вступ
Актуальність теми дослідження. Проведення в Україні економічних перетворень, спрямованих на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, відродило в господарсько-правовій практиці інститут банкрутства, що гарантує одночасно захист економічних інтересів кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку. В умовах економічної кризи в Україні значна кількість підприємств не може здійснити розрахунки з державою і кредиторами. Таке становище підприємств у світовій практиці називається банкрутством.
Термін "банкрутство" походить від італійського bancarotta - "зламана огорожа". Під ним розуміють неспроможність або відмову юридичної чи фізичної особи платити кредиторам за своїми зобовязаннями через відсутність грошей. 30 червня 1999 року (з подальшими змінами та доповненнями) Верховною Радою України прийнято Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), яким викладено в новій редакції попередній Закон України "Про банкрутство".Законом запроваджено дещо новий підхід у справі про банкрутство підприємств-боржників, основний акцент дії якого спрямовано на застосування механізму відновлення платоспроможності боржника.
Наявність серйозних суперечностей у законодавстві України, що регулює господарські відносини, є на сьогодні однією з найболючіших проблем. Такий стан речей безпосередньо повязаний з неефективністю і неякісністю законодавства, що регулює підприємництво загалом, та законодавства у сфері банкрутства підприємств зокрема. З огляду на це, неабиякого теоретичного і практичного значення набувають спроби здійснення комплексного аналізу наявних колізій законодавства про банкрутство з метою розробки засобів їх подолання.
Відповідно до законодавства банкрутство (неплатоспроможність) в Україні визначається як неспроможність субєкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобовязання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобовязання щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обовязкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Проблемні аспекти правового регулювання інституту банкрутства можна поділити на декілька груп: проблематика у визначенні понять банкрутство, неплатоспроможність, фінансова неплатоспроможність; проблеми відкриття провадження у справах про банкрутство, процедурні проблеми оскарження судових актів при банкрутстві підприємств. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.
Обєктом дослідження курсової роботи є суспільні відносини з питань фінансової неспроможності субєктів господарювання.
Предмет дослідження - інститут банкрутства: поняття, історичні умови виникнення, ознаки.
Метою курсової роботи є дослідження інституту банкрутства.
Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань: - визначити теоретичні засади інституту банкрутства;
- охарактеризувати інститут банкрутства.
Методи дослідження. Для розвязування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
