Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ – початку ХХ століття - Автореферат

59) закріплює головну соціальну функцію адвокатури, щодо забезпечення кожній особі права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ухвалено чимало нормативно-правових актів, що закріплюють пріоритет права людини на допомогу і консультацію з адвокатом. Зокрема, проблеми функціонування інституту адвокатури, а також права і обовязки адвокатів відображено у законі України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., положеннях «Про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про порядок реєстрації адвокатських обєднань» від 27 квітня 1993 р., постанові Кабміну «Про порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави» від 14 травня 1999 р., а також «Правилах адвокатської етики» від 1 жовтня 1999 р. тощо. Становлення інституту адвокатури на західноукраїнських землях відбувалося впродовж декількох століть під впливом різного роду чинників, суспільно-політичних та історичних обставин. Мета дослідження полягає в комплексному розкритті впливу практичної діяльності галицьких адвокатів на становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини, зясуванні можливості використання історичного досвіду для вдосконалення діяльності інституту адвокатури в сучасній Україні.Розділ 1 “Стан розроблення проблеми та характеристика джерел” складається з двох підрозділів, у яких здійснено ретроспективний огляд сутності понять “адвокат” і “адвокатура”; проаналізовано стан вивчення проблеми у науковій літературі; розглянуто джерельну базу дослідження. “Історіографія проблеми” проаналізовано походження слів “адвокат” і “адвокатура”. У сучасних енциклопедичних виданнях та Законі України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. під адвокатом визначено особу, котра має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України - дипломом іншої країни, стаж роботи в галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Історіографічну основу дисертації становлять такі групи наукових досліджень: праці історичного змісту, що висвітлюють становище українських земель у складі Австрії та Австро-Угорської імперії; історико-правові дослідження про державний устрій Австрії та Австро-Угорщини; літературні джерела, що розкривають особливості становлення зарубіжної та вітчизняної адвокатури від найдавніших часів і до сьогодення; дослідження про формування національно-державницької думки на українських землях; персоналістичні праці, присвячені правничій та громадсько-політичній діяльності галицьких адвокатів. У фондах Державного архіву Львівської області (фонд 285 “Товариство “Академічний гурток” у Львові”) міститься інформація про діяльність його учасників, багато з котрих були юристами, зокрема адвокатами.У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному розкритті впливу практичної діяльності галицьких адвокатів на становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини, зясуванні можливості використання історичного досвіду для вдосконалення діяльності інституту адвокатури в сучасній Україні. Більшість праць, що тією чи іншою мірою висвітлювали тематику інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мали досить вузьку джерельну базу. Проведення австрійським урядом у середині XIX ст. реформ у галузі адвокатури зумовило проголошення професію адвоката вільною, що сприяло обєднанню передових адвокатів того часу та запровадженню інституту адвокатури в Галичині. Окремі критерії ставились до кандидатів в адвокатуру, котрі мали проходити практичну підготовку як нижчі чиновники при судах упродовж півтора року, а потім як помічники адвокатів. Адвокати отримали право виступати в австрійських судах усіх рівнів і бути професійними представниками сторін у всіх судових та позасудових публічних і приватних справах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному розкритті впливу практичної діяльності галицьких адвокатів на становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини, зясуванні можливості використання історичного досвіду для вдосконалення діяльності інституту адвокатури в сучасній Україні.

Більшість праць, що тією чи іншою мірою висвітлювали тематику інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. мали досить вузьку джерельну базу. Проблематика його функціонування в цей період досі не стала предметом спеціального комплексного вивчення. Наявна література містить лише опосередковані твердження та інформацію, що переважно розкриває окремі аспекти досліджуваної проблематики. Уведені до наукового обігу джерела дозволили створити цілісну картину ролі адвокатури Галичини в становленні державно-правової думки на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ - початку ХХ століть.

Входження Галичини до складу Австрії 1772 р. та її перебування у складі австрійської та австро-угорської імперій до 1918 р. створило передумови для запровадження й діяльності на її території органів державної влади та крайового самоврядування на взірець австрійської, більш ефективної, ніж польська, системи управління. Проведення австрійським урядом у середині XIX ст. реформ у галузі адвокатури зумовило проголошення професію адвоката вільною, що сприяло обєднанню передових адвокатів того часу та запровадженню інституту адвокатури в Галичині.

Формування інституту галицької адвокатури на початковому етапі будувалось на залежності адвокатів від міністерства юстиції в питаннях допущення до професії та апеляційних судів у дисциплінарному відношенні; мало вкрай обмежену сферу діяльності станових установ; ґрунтувалось на визначенні розміру гонорару судом. Становище покращилося із середини ХІХ ст., коли було розширене коло прав адвокатів і надано можливість кожній особі, котра має докторський диплом і трирічний стаж, займатися адвокатською діяльністю.

Після проголошення адвокатури вільною професією спостерігається зростання кількості осіб, котрі виявили бажання займатися такою діяльністю. При цьому основна функція адвокатури полягала в правовому захисті, тобто наданні юридичної допомоги та представництві в суді. Особливості цього виду діяльності розглядалися на зїздах адвокатів, активізація яких спостерігається в останній третині ХІХ століття.

Зясовано, що тогочасне австрійське законодавство висувало до діяльності адвокатів підвищені вимоги, починаючи з установлення диференційованих і високих цензів та завершуючи приписами щодо надання правової допомоги. Окремі критерії ставились до кандидатів в адвокатуру, котрі мали проходити практичну підготовку як нижчі чиновники при судах упродовж півтора року, а потім як помічники адвокатів. Розгляд питання про допущення до адвокатської діяльності австрійське законодавство відводить раді адвокатської камери, однак, рада зобовязувалась ураховувати морально-етичні якості кандидатів.

Адвокатам належало виключне право ведення цивільних справ у судах з уточненням, що у сумарному процесі і маловажливих справах представниками сторін можуть бути нотаріуси, які, проте, не повинні займатися цим професійно. Адвокати отримали право виступати в австрійських судах усіх рівнів і бути професійними представниками сторін у всіх судових та позасудових публічних і приватних справах.

Однією з організацій, що заклала підвалини “адвокатської доби” став “Гурток Правників”, метою діяльності якого було надання допомоги щодо професійної освіти адвокатів шляхом аналізу юридичної літератури та друку аналітично-правових матеріалів. Організація виступала першим юридичним обєднанням галицько-українських юристів, зокрема й адвокатів. Цінними в її діяльності була також фахова підготовка українських студентів-правників, поглиблення їх знань стосовно чинного законодавства та його застосування у процесі захисту прав українського населення.

Встановлено, що правничі організації стали першими спробами згуртування українських юристів Галичини наприкінці ХІХ - початку ХХ століть. Управлінські функції та активна діяльність у цих товариствах здійснювалася переважно адвокатами. Саме за таких обставин зародилася ідея створення самостійного адвокатського обєднання. Боротьба за інтереси народу, відстоювання прав української мови в судових процесах лише утвердила їх прагнення до зародження незалежної адвокатської організації, засновані лише 1923 р. під назвою “Союз Українських Адвокатів” у м. Львів.

Адвокатське самоврядування активно відображене в діяльності адвокатських палат у Галичині, зокрема Львівської палати адвокатів, що була створена установчими зборами львівських адвокатів у березні 1862 року. Згодом утворено Станіславську, Тернопільську, Золочівську, Перемишльську та Самбірську палати. Проте подальшому розвитку таких професійних організацій перешкодила Перша світова війна.

Професійні асоціації адвокатів відіграли важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, захищали своїх членів від переслідувань та необґрунтованих обмежень і посягань, забезпечили юридичну допомогу для всіх, хто її потребував, кооперувалися з урядом та іншими державними інституціями для досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу.

Аналіз державно-правової діяльності українських адвокатів дозволяє вважати абсолютно аргументованим проведення зїздів правників з метою створення власних організацій, що допомогли б вирішувати актуальні проблеми адвокатів. Пік такої діяльності припадає на останню третину ХІХ ст., а її результат - створення низки правничих товариств та організацій.

Національно-державницькі ідеали, що сформувалися в галицьких правників під впливом участі у громадському житті та адвокатській практиці, вагомо позначилися на їх політичній діяльності. Обґрунтування сутності понять “держава”, “нація”, “народ”, “національне самовизначення” завжди належали до концептуальних питань діяльності галицьких адвокатів, які доклали значних зусиль у боротьбі за права та свободи українського народу за часів його підданства Австрії та Австро-Угорщини.

Українські правники в сеймі та парламенті активно обстоювали політичні, соціальні та культурні інтереси українського населення Галичини. Їх тверда позиція і наполегливість сприяли тому, що австрійський уряд пішов на серйозні поступки українцям у питаннях виборчого закону, представництва їх у парламенті та урядових структурах, відкриття українського університету, розширення сфер вживання української мови, збільшення кількості середніх та початкових навчальних закладів тощо.

Дослідження інституту адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ - початку ХХ ст. дозволяє стверджувати про наявність певного позитивного досвіду, унаслідок чого можна сформулювати ряд пропозицій щодо вдосконалення адвокатури незалежної України.

Актуальним видається врахування досвіду законодавчого забезпечення функціонування адвокатури Галичини періоду Австрії та Австро-Угорщини. У звязку з цим важливим бачиться реформування адвокатури шляхом унесення зміни до чинного закону з одночасним уведенням змін до інших законів, що регулюють здійснення адвокатської діяльності. У контексті цього доцільним є створення прозорого механізму набуття, зупинення та припинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, котрі виявили намір набути статус адвоката, уведення обовязкового стажування та розширення переліку видів діяльності несумісних із статусом адвоката.

Доцільним у контексті реформування української адвокатури буде також урахування досвіду практичної діяльності українських адвокатів Галичини досліджуваного періоду. Це посилюється тим, що потрібно внести зміни до процесуальних кодексів та інших законів з метою створення сприятливих умов для приєднання до адвокатури інших практикуючих юристів, надати можливість особам, котрі тривалий час здійснювали юридичну практику на підприємницьких засадах, протягом визначеного законом строку набути статус адвоката без проходження обовязкового стажування, закріпити обовязок адвоката з підвищення кваліфікації та постійного навчання.

1. Бойчук А. Іван Франко та його роль в становленні адвокатури на західноукраїнських землях (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) / Н. Аніщук, А. Бойчук // Митна справа. - № 6 (спеціальний випуск). - 2010. - С. 124-129.

2. Бойчук А. Правові погляди західноукраїнських адвокатів на проблеми рівноправя чоловіків і жінок у Галичині в другій половині ХІХ - початку ХХ століття / Н. Аніщук, А. Бойчук // Митна справа. - Одеса, 2010. - № 3. - С. 254-259.

3. Бойчук А. Становлення інституту адвокатури на західноукраїнських землях / Н. Аніщук, А. Бойчук // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. - Івано-Франківськ : Редакційно-видавничий відділ Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, 2011. - Вип. 3. - С. 13-19.

4. Бойчук А. Встановлення політико-правової думки в Україні (середина ХІХ - початок ХХ століття) / А. Бойчук // Південноукраїнський правничий часопис. - № 1. - 2010. - С. 235-239.

5. Бойчук А. Політико-правові погляди Кирила Трильовського / А. Бойчук // Вісник Одеського національного університету. Правознавство. - Одеса, 2009. - Том 14. - Вип. 9. - С. 29-36.

6. Бойчук А. Формування політико-правових поглядів Євгена Олесницького / А. Бойчук // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса, 2009. - № 4. - С. 266-269.

7. Бойчук А. Адвокати Східної Галичини та їхня роль у процесі формування державно-правової думки на українських землях / А. Бойчук // Матеріали Міжнародної наукової конференції памяті доктора юридичних наук, професора Стрельцова Льва Михайловича (1918-1979) “Проблеми національної державності” (м. Одеса, 26 березня 2010 р.). - Одеса, 2010.- С. 82-84.

8. Бойчук А. Внесок Костя Левицького у розвиток інституту адвокатури Східної Галичини (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / А. Бойчук // “Від громадянського суспільства - до правової держави” : V Міжнародна наукова конференція студентів та молодих вчених (м. Харків, 26-27 лютого 2010 р.). - Харків, 2010. - С. 13-14.

9. Бойчук А. Вплив українських адвокатів на становлення державно-правової думки в Галичині у кінці ХІХ - на початку ХХ століття / А. Бойчук // Правова держава. - Одеса, 2010. - № 12. - С. 49-55.

10. Бойчук А. Внесок Костя Левицького у розвиток інституту адвокатури на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ - початку ХХ століття / А. Бойчук // Митна справа. - Одеса, 2011. - № 1. - С. 284-290.

11. Бойчук А. Вплив українських адвокатів на формування національно-державницької ідеї у Галичині ІІ пол. ХІХ - початку ХХ ст. / А. Бойчук // Тези VI Міжнародної науково-практичної конференції “Україна у європейському просторі. Проблеми бізнесу, політики, права” (м. Львів, 29-30 квітня 2010 р.). - Львів, 2010. - С. 96-97.

12. Бойчук А. Діяльність українських правничих товариств як передумова становлення інституту адвокатури Галичини (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) / А. Бойчук // Шості юридичні читання: матеріали Міжнародної наукової конференції (м. Київ, 22-23 квітня 2010 р.). - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. - С. 38-39.