Правовий аналіз судової реформи в Україні щодо змін до чинного цивільного процесуального законодавства та правосуддя загалом. Ефективність захисту під час проведення реформи. Достоїнства та проблемні моменти. Загальне поняття про "малозначні справи".
Аннотация к работе
Необхідно визнати, що чинний Цивільний процесуальний кодекс України, який ухвалений 2004 р., вже не відповідає реаліям сьогодення та не може повного мірою забезпечити виконання завдання цивільного судочинства - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Крім того, з положень цього Закону незрозуміло, яка судова система діє в Україні - трирівнева чи чотирирівнева, спеціалізовані суди є окремою ланкою системи судоустрою чи структурним підрозділом Верховного Суду. З метою з’ясування, чи дійсно такі зміни в процесуальному законодавстві призведуть до покращень у роботі судової системи України, пропонуємо розглянути новий Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) - основний закон, який регулює процедуру судового розгляду цивільних справ. Вперше у ЦПК України внесено правило про те, що суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права [3]. Отже, тепер громадянин, звертаючись до суду і маючи намір скористатися послугами судового представника, обмежується в його виборі, тому що представником у суді може бути виключно адвокат, тобто людина, яка отримала свідоцтво про право на адвокатську діяльність.