Новаторські мистецькі напрямки і течії в театральному процесі України - Автореферат

Намагання повернути театральний модернізм й авангард в Україні із забуття й надати їм належну оцінку може продукувати результат неабиякої важливості. Основна увага цього дослідження зосереджена на питаннях проростання, формування, еволюції, засвоєння, розквіту та занепаду модерністського й авангардного мистецтва в театральній культурі України й хронологічно обмежена першою третиною ХХ ст., а географічно - кордонами території України, що входила до складу Російської імперії, УНР, Гетьманської держави, Директорії, УСРР та СРСР. На відміну від переважної більшості стилів попередніх епох, і модернізм, і авангард в Україні не були монолітними утвореннями, а сформувалися як конгломерати течій і напрямків, причому окремі з них, приміром експресіонізм, переходили з однієї мистецької епохи в іншу. Дослідження передбачає глибинне проникнення в природу модерністського й авангардного театру в Україні й ґрунтується на вивченні проявів таких течій і напрямків, як протоекспресіонізм, експресіонізм, футуризм, конструктивізм. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українському театрознавстві і культурології театральний процес в Україні першої третини ХХ століття фундаментально розглянуто крізь призму таких стильових конгломерацій, як модернізм і авангард, які, незважаючи на яскравий та насичений доробок, залишалися поза серйозною увагою вітчизняних учених та наукових шкіл.Запропонована структура дослідження має вигляд тріади, що відображає різні стадії розвитку театрального модернізму й авангарду в Україні (зародження, розквіт та згасання), обумовлені історичними реаліями його трьох окремих етапів. Для аналізу реалій театрально-мистецького життя України 1900-1910 рр. обрано своєрідний кут зору: весь комплекс, як-от драматургія, історія театральних вистав, театральна преса досліджуються в контексті європейських мистецьких течій початку ХХ століття і крізь призму естетичних параметрів модернізму. У першому підрозділі “Естетико-теоретичні виміри театрального модернізму й авангарду в Україні та становлення експресіоністичного напрямку” на широкому фактичному матеріалі простежується формування у театральному середовищі України модерністичних мистецьких течій, виникнення нових сценічних форм, акторських і режисерських шукань. Руднєв: а) позитивізм прагнув описати реальність, а модернізм - свою реальність змоделювати; б) позитивізм постулював реальність як первинну, на відміну від модернізму; в) поняття реальності в модернізмі замінюється поняттям тексту, який потім “еволюціонує” в інтертекст, а далі - у гіпертекст; г) митці піддають сумніву саму ідею можливості адекватної передачі феноменів дійсності. З початку 1920-х рр. театрально-мистецька ситуація в Україні ускладнилася тим, що швидкоплинно переживши модернізм, вітчизняний театр був змушений розпочати діяльність у режимі авангардного мистецтва, базові ідеологеми якого були сутнісно відмінні від модерністських.Охопити теоретичні засади і практичні досягнення театрального модернізму й авангарду в Україні - завдання комплексне і непросте. Йдеться про те, що субєктне начало, яке було обєктом дослідження мистецтва, в авангарді витлумачується не як особлива риса конкретного індивідуума, а як спосіб і характер поведінки цілих поколінь, соціальних груп і т. ін. Він був явищем далеким від одноманітності та однозначності й пройшов в українському мистецтві крізь дивні злами, пережив різноманітні етапи. Експресіоністичний напрямок, що функціонував і розвивався як в мистецтві модернізму, так і в авангарді, в українській театральній культурі виникав і стверджувався в контексті багатьох національно-культурних тяжінь, на своєрідному західно-східному перехресті світових модерністських течій. Як не дивно, “ліве” мистецтво, прихильником якого був Лесь Курбас і багато його учнів, що було генетично повязано з формальними пошуками в мистецтві 1910-х рр., дістало за радянської влади на певний час статус мало не офіційний.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ