Нормотворчість органів внутрішніх справ (аспекти загальної теорії) - Автореферат

Соціальну значимість такого правового інституту, як нормотворчість, важко переоцінити, оскільки саме в процесі цієї діяльності створюються норми, що регулюють та упорядковують різноманітні сфери суспільних відносин. Виходячи з того, що результати нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ набувають прояву у вигляді відомчих нормативно-правових актів, то дослідження таких форм встановлення правових норм (їх ознак, структури, класифікації), безперечно набуває актуальності. Автор має за мету на основі теоретичного аналізу поняття нормотворчості, її стадій, принципів, класифікації та розгляду нормативних актів як результату нормотворчості поглибити уявлення про правову природу нормотворчої діяльності державних органів взагалі та органів внутрішніх справ зокрема, тим самим виділити сутнісні особливості цієї діяльності, які зможуть доповнити деякі аспекти існуючої теорії нормотворчості, розробити на цій основі науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ. розкрити сутність нормотворчого процесу державних органів, виявити місце органів внутрішніх справ у системі державних органів та проаналізувати особливості їх нормотворчої діяльності; розглянути та класифікувати нормативні акти органів внутрішніх справ, визначити їх місце в системі нормативно-правових актів держави;По-друге, важливе визначення критеріїв змісту цієї діяльності або це створення, зміна та скасування правових норм, або лише створення, або створення плюс зміна, або поняття “створення” охоплює і створення змінюючих та скасовуючих норм. Визначаючи діяльність стосовно впровадження у правову систему регуляторів суспільної поведінки - норм права, термін “правотворчість” можна застосовувати як родове поняття, охоплюючи ним такі два різновиди створення норм права, як законотворчість - створення правових норм, що набувають закріплення в актах вищої юридичної сили - законах, та нормотворчість - діяльність з прийняття правових норм на основі та відповідно до законів. Спираючись на існуючі в юридичній науці підходи до розуміння нормотворчості, пропонується таке визначення: нормотворчість - це нормативно впорядкована, офіційна діяльність компетентних субєктів зі створення, зміни або скасування правових норм, метою якої є конкретизація актів вищої юридичної сили. З огляду на особливу соціальну значущість цього виду діяльності та необхідність у гарантіях її належного здійснення, аргументуеться потреба у законодавчій регламентації процесу прийняття нормативно-правових актів, яка повинна знайти оформлення у законах України “Про закони та законодавчу діяльність”, “Про нормативно-правові акти”, “Про нормотворчу діяльність органів виконавчої влади”. Виділяються три групи таких підстав, які відрізняються головним чином ступенем детальності визначення кола питань, з яких можуть видаватись відомчі нормативні акти: 1) правила, що визначають компетенцію міністерства (відомства) і тим самим окреслюють загальні межі його нормотворчої діяльності; 2) правила, які передбачають видання цими органами нормативних актів з певного питання або кола питань; 3) окремі приписи, що наділяють міністерства (відомства) правом видання будь-якого одного або декількох конкретних нормативних актів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ