Орфоепія як розділ мовознавства, в якому вивчається система норм єдиної вимови, властивої літературній мові, її предмет і методи, історія формування та функції. Наголос в українській мові. Порушення орфоепічних норм, їх головні передумови та уникнення.
Цим словом називається й система загальноприйнятих правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мови. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, не допускає спотворення змісту слів і речень. Своїм характером наголос в українській мові, як і в більшості словянських мов, є переважно динамічний, тобто силовий, заснований на силі видиху: наголошений склад, передусім голосний у ньому, виділяється у слові або фразі посиленням мязової напруги і натиску видихуваного струменя повітря, що збільшує силу голосу. Але динамічно наголос в українському слові відносно слабкий: видихова енергія - порівняно з іншими словянськими мовами - загалом значно рівномірніше розподіляється між його складами, тому наголошений склад не різко виділений з-поміж інших складів слова, наголос мало зосереджений на ньому, він поодинокі склади у слові, сказати б, координує, а не підпорядковує собі. v впливом на вимову близькоспорідненої мови - зокрема, під впливом російської мови вимовляють мяко шиплячий [ч]: [«ка], [ручка], [чаi] тощо; відсутністю до 1990-х років в українській мові літери ґ, у звязку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо). v Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричинене місцевим діалектом (зорйа, бурак, суль «сіль», ПИШУ тощо), впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності ([нішка], [рипка], [ходиф], [харашо], [чаі] та ін.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
