Нормативно-правове забезпечення запобігання злочинам міліцією України - Автореферат

Активізувалась кримінальна діяльність осіб, які раніше вчиняли злочини: у 2008 р. вони вчинили більше, ніж у 2007 р., умисних убивств - на 12,4 % (у тому числі у 2,5 рази - убивств на замовлення, убивств двох або більше осіб - на 11,4 %, убивств з використанням вибухівки й вогнепальної зброї - на 7,1 %), а також на 11,8 % - зґвалтувань. Очевидно, що на сьогодні запобігання злочинам має однозначно вважатися категоричним імперативом українського суспільства, на чому неодноразово наголошувалося на найвищому державному рівні. У них бракує правових та організаційно-управлінських механізмів запобігання злочинам, а також конкретних нормативних приписів щодо обовязків, повноважень та відповідальності відповідних державних субєктів. Водночас виявляється й скептичне ставлення правоохоронців, зокрема, до реалізації в їх діяльності функції запобігання злочинам (31,1 % опитаних нами респондентів висловилися за недоцільність цієї функції). Зокрема, статистичний метод застосовувався при роботі з інформацією щодо стану, структури й динаміки злочинності та результатів запобігання злочинам (вступ, підрозділи 1.1, 3.2, 3.3); метод системного аналізу використовувався при вивченні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють запобігання злочинам в Україні (підрозділи 1.1, 3.1); за допомогою порівняльно-правового методу проводився порівняльний аналіз норм чинного кримінального, оперативно-розшукового та іншого законодавства з питань запобігання злочинам (підрозділи 1.2, 2.1); методом вивчення документів опрацьовувалися організаційні, аналітичні, облікові та інші документи, що формуються під час діяльності міліції у сфері запобігання злочинам та відображають її стан і результативність (підрозділи 3.1, 3.2); соціологічний метод використовувався для вивчення думок практичних працівників міліції з питань нормативно-правового регулювання та практики запобігання злочинам (підрозділи 2.2, 3.3).Розділ 1 “Характеристика сучасного законодавства у сфері запобігання злочинам” складається із двох підрозділів і присвячений зясуванню поняття, кримінологічної сутності законотворчої діяльності та класифікованому дослідженню сучасних законодавчих актів України у сфері запобігання злочинам міліцією України. Зазначене вимагає від держави створення дієвої правової системи запобігання злочинам, предметну основу якої мають становити відповідні нормативно-правові акти - офіційні нормативні документи, прийняті (видані) у певній формі правотворчими органами в межах їх компетенції й направлені на встановлення, зміну або відміну правових норм, спрямованих на запобігання злочинам. У дисертації доводиться, що соціальна та правова обумовленість запобігання злочинам вимагають: дослідження соціальних чинників, які обумовлюють потребу в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин, що відбуваються (мають відбуватися) у сфері запобігання злочинам; виявлення й урахування при прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів інтересів держави, суспільних груп і суспільства загалом; безумовного використання при цьому досягнень кримінологічної науки та практики; порівняльного аналізу законопроектів не тільки з чинними, а й з аналогічними нормативно-правовими актами, прийнятими в минулих роках, у тому числі щодо інших держав; визначення відповідності та взаємодії законопроектів з існуючою правовою системою загалом і, насамперед, з Конституцією України. Залежно від сфер суспільних відносин, на які вони поширюються, було виділено кодифіковані закони України, а також законодавчі акти, що: визначають статус субєктів запобігання злочинам; регламентують правовий запобіжний вплив на певні категорії осіб; регулюють запобігання окремим видам злочинів; регламентують громадський контроль за правоохоронною діяльністю та участь громадськості в запобіганні злочинам. Запропоновано також конкретні пропозиції щодо шляхів підвищення рівня законодавчого забезпечення запобігання злочинам міліцією України: по-перше, це визначення на законодавчому рівні родового поняття “запобігання злочинам” та похідних від нього понять, що окреслюють конкретні форми запобігання злочинам, його обєкти, субєктів, їх функції і повноваження (підтримують 72,8 % респондентів); по-друге, це розроблення та вжиття законодавчих засобів підвищення безпосередньої ролі в запобіганні злочинам різних галузей права, у тому числі у сфері його превентивного впливу на суспільство, посилення покарання за навмисне створення причин і умов, які спонукають окремих осіб до вчинення конкретних злочинів, полегшують їх вчинення тощо (підтримують 86,4 % респондентів); по-третє, це забезпечення відповідності законодавства сучасним процесам демократизації суспільства, посилення соціального та правового захисту громадян, а також кримінологічної обґрунтованості втілюваних законодавчих норм (підтримують 91,3 % респондентів); по-четверте, це підкріплення законодавчих актів певними процесуально-правовими механізмами їх реалізації.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової

Основний зміст