Нормативно-правове забезпечення права на особисту недоторканність: загальнотеоретичне дослідження - Автореферат

Убезпечення існування людини, її розвитку у сучасному світі обумовлює необхідність вирішення проблеми правового закріплення та забезпечення права на особисту недоторканність і зараховує її до числа найважливіших проблем, що постали перед сучасною юридичною теорією та практикою. Право на особисту недоторканність обумовлено тим, що в житті кожної людини це є найбільш значущим правом, якого вона набуває від народження. В Україні продовжують порушуватися права на життя, свободу і особисту недоторканність, право на рівність перед законом, право на працю та справедливу винагороду за неї, яка має забезпечити гідне існування людини та її сімї, свободу думки, совісті та релігії, право на незалежний і неупереджений суд та багато інших прав людини, свідченням чого є кількість звернень громадян України до Європейського суду з прав людини з метою захисту порушених прав. Однією з найбільш актуальних питань сучасного правового розвитку є створення реального, дієвого та ефективного механізму забезпечення права на особисту недоторканність, що, у свою чергу, обумовлює актуальність та необхідність наукової розробки означеної проблеми. Метод правового моделювання сприяв адаптації основних положень права на особисту недоторканність, закріплених на міжнародно-універсальному, міжнародно-регіональному та національному рівнях у галузі права на особисту недоторканність до українського законодавства шляхом побудови різних моделей, спрямованих на досягнення ефективних результатів (р.Перший розділ «Теоретичні основи дослідження права на особисту недоторканність» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню генезису, концептуальних основ та інституціалізації права на особисту недоторканність, поняття правових імунітетів, привілеїв та обмежень у сфері особистої недоторканності. «Генезис дослідження права на особисту недоторканність» проаналізовано історичний шлях зародження права на особисту недоторканність, розвиток ідеї особистої недоторканності у політико-правовій думці різних часів та у міжнародному та вітчизняному законодавстві. Виокремлено та обґрунтовано систему елементів, які становлять зміст права на особисту недоторканність і на підставі цього визначено поняття права на особисту недоторканність як природне, фундаментальне, невідємне право людини, закріплене та гарантоване у нормах права, як можливість кожної людини вільно користуватися і розпоряджатися правом вільно здійснювати вчинки відповідно до своєї свідомості та волі, вимагати від усіх поваги до власної фізичної і психічної недоторканності, не зазнавати будь-якого втручання у ці складові особистості, а також використовувати усі законні засоби збереження і захисту недоторканності як унікальної правової цінності. Встановлено, що правові обмеження особистої недоторканності - це певні кордони, межі або негативні наслідки, які встановлюються правом при виході особою за межі правомірної поведінки, і звужують обсяг правомочностей, що надаються правом на особисту недоторканність. Другий розділ «Право на особисту недоторканність: нормативно-правове закріплення та гарантії» складається з чотирьох підрозділів і присвячений характеристиці нормативно-правового закріплення права на особисту недоторканність на міжнародно-універсальному, міжнародно-регіональному та національному рівнях, а також гарантіям реалізації права на особисту недоторканність.У результаті комплексного і всебічного дослідження важливої наукової задачі - сутності, значення, змісту та нормативно-правового забезпечення права на особисту недоторканність як загальнотеоретичної проблеми, сформульовано такі наукові положення та рекомендації. Право на особисту недоторканність визначено, як природне, фундаментальне, невідємне право людини, закріплене та гарантоване у нормах права, як можливість кожної людини вільно користуватися і розпоряджатися правом вільно здійснювати вчинки відповідно до своєї свідомості та волі, вимагати від усіх поваги до власної фізичної і психічної недоторканності, не зазнавати будь-якого втручання у ці складові особистості, а також використовувати усі законні засоби збереження і захисту недоторканності як унікальної правової цінності. Право на особисту недоторканність запропоновано розглядати як єдність чотирьох елементів: 1) можливість бути убезпеченою від незаконного обмеження фізичної недоторканності, індивідуальної свободи, духовної недоторканності особи (неприпустимість такого обмеження); 2) можливість безперешкодно користуватися правом на захист від неправомірних посягань на особисту недоторканність; 3) можливість вимагати від інших осіб не порушувати її недоторканність; 4) можливість реалізовувати право на державний захист у разі зазіхань на її недоторканність. Право на особисту недоторканність є інститутом, що, у свою чергу, є елементом більшого правового утворення, яке регулює права людини, що має включати не тільки саме право, тобто можливість користування правом особистої недоторканності, але й забезпечення цієї можливості правовими засобами. Вона спрямована на протистоянн

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ