Нормативно-правові засади функціонування системи професійного навчання державних службовців в Україні - Статья

Зазначене потребує як внутрішньої, так і зовнішньої модернізації системи професійного навчання державних службовців, що має спиратися на принципово нові методологічні й методичні засади, а саме розвиток стратегічного, технологічного та комунікативного складників компетентності державних службовців. Доцільно виділити такі укази Президента України: «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012 - 2020 роки», «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців», «Питання Національної академії державного управління при Президентові України», «Питання реформування Національної академії державного управління при Президентові України», «Про Комплексну програму підготовки державних службовців». Головними причинами, які зумовили необхідність розроблення стратегії, є: стримування розвитку та функціонування системи кадрового забезпечення в державі; відсутність ефективної системи моніторингу потреб суспільства і держави у фахівцях із відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки, недосконалість механізму формування державного замовлення на підготовку фахівців; відсутність збалансованої системи управління професійною орієнтацією молоді, обєктивних принципів її відбору і навчання, повільні темпи впровадження сучасних технологій професійного розвитку; недостатнє застосування наукових підходів, результатів наукових досліджень під час формування та реалізації державної кадрової політики [5]. Важливе значення мають постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування», «Про схвалення Концепції реформування системи підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад». Серед ключових проблем реформування законодавчого регулювання професійного навчання державних службовців науковці називають такі: недостатній рівень імплементації міжнародного законодавства щодо професійного навчання загалом та професійного навчання державних службовців зокрема вітчизняного правового поля (мова йде не просто про визнання норм міжнародно-правових актів, а про сприйняття законодавцями стратегічних напрямів і тенденцій розвитку освіти, збереження людських ресурсів, професійного навчання); наявність прогалин у законодавстві щодо термінологічного визначення основних понять професійного навчання державних службовців та введення до правового поля нових термінів тощо; відсутність системності та послідовності в реформуванні законодавства щодо професійного навчання державних службовців; неузгодженість загального законодавства про освіту та розвиток людських ресурсів із законодавством про державну службу щодо питань професійної освіти; відсутність взаємозвязку між законодавством про державну службу та галузевим законодавством різних відомств щодо професійного навчання державних службовців; нерегламентованість на законодавчому рівні механізмів регулювання та заохочення професійного навчання державних службовців за місцем роботи; незабезпечення наступності та безперервності професійного навчання державних службовців; відсутність врегулювання взаємовідносин підсистем професійного навчання державних службовців, а також відповідних взаємовідносин Національної академії та інших вищих навчальних закладів, які готують фахівців у сфері державного управління; надто повільне реформування законодавства про Національну академію відповідно до сучасних вимог; відсутність механізму законодавчого врегулювання постійного оновлення навчальних програм професійного навчання державних службовців, з урахуванням практичних потреб органів державної влади, наукових досягнень державного управління та за всіх форм професійного навчання [6].