Нормативність і свобода в структурі методологічного потенціалу наукового пізнання - Автореферат

З середини ХХ століття представники постпозитивізму почали наступ на засади нормативного підходу, згідно з яким наука розвивається відповідно до певних ідеалів, стандартів і норм. Дослідження взаємозвязку нормативності та свободи в структурі методологічного потенціалу науки розширює інформаційне поле, в якому відбувається становлення адекватних сучасному станові наукового пізнання підходів. Якщо природа і сутність нормативності вже були предметом усебічної філософської рефлексії, зокрема, в неокантіанстві баденської школи (Віндельбанд, Ріккерт), то свобода як ідеал і регулятивний принцип творчого самовираження людини в її відношенні до нормативної свідомості є малодослідженою перспективною проблемою філософії науки. Пізнання конституюється як наукове лише за умови формування нормативних систем, які регулюють пізнавальний процес на різних рівнях, і визначення меж пізнаваного та непізнаваного для певного рівня розвитку науки. Це призводить, зокрема, до переоцінки значення таких понять, як доконечність, обовязок, норма, стандарт тощо, які тривалий час мали пріоритетний статус у методології, та перенесення акценту на виявлення методологічного потенціалу свободи у науковому пізнанні.У першому розділі “Нормативність і свобода в соціокультурному контексті становлення методології наукового пізнання” досліджуються соціокультурні та світоглядні передумови і потенціал взаємодії нормативності та свободи в методології науки. “Інтерпретаційні можливості кореляції нормативності та свободи в осмисленні когнітивного потенціалу науки” присвячено аналізу змісту понять “норма” і “свобода” з метою виявлення пізнавального потенціалу їхньої взаємодії в методологічному вимірі. У своєму дослідженні ми виділяємо кілька пластів нормативності відповідно до трьох різних, хоч і взаємоповязаних сфер науки: сфери людської діяльності, яка характеризується динамічністю, процесуальністю; сфери знання як накопичення результатів наукової діяльності, стрижнем якої є кумулятивність та спадкоємність; сфери соціальної взаємодії вчених, яка визначається комунікативністю. Перший пласт містить норми і приписи, за якими наука відрізняється від інших видів діяльності, виявляє специфічні ознаки, зумовлені цілями і завданнями наукового пошуку, а також методологічні настанови, що визначають ставлення субєкта пізнання до обєкта. Аналіз поняття “свобода” простежується в історико-філософському контексті становлення методології науки.“Співвідношення нормативності та свободи в процесі формування нового розуміння раціональності” проаналізовано зміну поняття раціональності з огляду на важливе значення взаємозвязку нормативності та свободи в сучасній філософії та методології наукового пізнання. Поштовхом до перегляду проблеми раціональності стали дискусії у філософії стосовно методів, норм і цілей науки, в яких тривалий час переважали уявлення про раціональність як систему норм, які детермінують пізнавальну діяльність і становлять сутність науки. Провідну роль у послабленні методологічних норм і принципів раціональності зіграли К.Поппер, який ціннісно переорієнтував філософію науки, і П.Фейєрабенд, який заперечив можливість установлення чітких меж між науковими та ненауковими формами осягнення світу. Поряд із розумінням взаємозалежності раціональності та свободи висловлюються й скептичні погляди щодо можливості свободи в межах раціональності (С.Нікітін), оскільки історичні зміни, які відбулися в науці, поставили питання про несумісність цих двох понять. У третьому розділі “Рефлексія взаємозумовленості свободи і нормативної свідомості в сучасній методології” потенціал єдності свободи і нормативності досліджується з погляду постмодерністської філософії та синергетичної парадигми філософії науки.

Основний зміст дисертації