Нонконформістський дискурс літературно-критичної діяльності Михайлини Коцюбинської - Статья

Михайлина Хомівна Коцюбинська (19312011) - відомий літературознавець, критик, спадкоємиця славного роду Коцюбинських, одна з відомих діячів руху шістдесятників, чий духовний світ, засадничі світоглядні домінанти викристалізовувались у нелегких умовах тоталітарного суспільства. Народжена в інтелігентній родині та названа на честь уславленого дядька - класика української літератури Михайла Коцюбинського, майбутня вчена разом з уславленим іменем успадкувала «родові гени національної самосвідомості, незалежності думки, співчуття до скривджених» [1], високість духу, основні заповіти, ідеали й цінності письменника. Калаушин та ін.), літературними суботами, екскурсіями у музеї Михайла Коцюбинського, створення і діяльність якого було головною справою життя її батьків - Хоми Михайловича і Катерини Яківни, Михайлина Коцюбинська формувалася як особистість духовно і культурно збагачена, плекаючи мистецький смак, чуття слова, творчий стиль, «проходила свої перші уроки самоусвідомлення й поваги до таланту й людської особистості» [9, 7], утверджувала особистий світогляд, переконання, розкутість і самостійність мислення, що виразно проявиться у її власних підходах до системного й ґрунтовного аналізу літературного процесу, художнього тексту зокрема. Вже на початку формування своєї критичної думки Михайлина Коцюбинська розширює наукові горизонти дослідження творчості Тараса Шевченка. Дослідниця послідовно й аргументовано відстоює свою думку щодо проблеми стильової домінанти творчості поета, наголошуючи на внутрішній єдності романтизму і реалізму в поезії Шевченка, що зумовлює відсутність у митця різкого хронологічного розмежування між ними.Доробок Михайлини Коцюбинської 60-х років засвідчив, що в українську гуманітарну науку прийшла талановита особистість із вродженою здатністю до естетичного сприйняття мистецтва, загостреним чуттям краси і сили слова, «непохитною обєктивністю», відповідальністю за честь свого імені. Дружба й духовна близькість з Іваном Дзюбою, Юрієм Бадзьом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською, Василем Стусом, Василем Симоненком - розумними, мислячими, інтелектуально багатими, національно свідомими, які несли нові віяння, морально-етичні цінності, розкутість думки і слова, естетизм, інтелігентність, культуру - визначила подальший шлях Михайлини Коцюбинської і всі ті випробування, що випали на її долю. «То було виокремлення себе з аморфної маси середньоарифметичного радянського громадянина як мислячого індивіда, як українця і громадянина всесвіту», - наголошує дослідниця [7]. Наростаюча хвиля арештів проти української інтелігенції активізувала громадянську позицію Михайлини Коцюбинської, яка долучилася до українського руху Опору, вставши на знак протесту в кінотеатрі «Україна» під час премєри фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків», і разом з іншими його представниками (І. Вона розглядає історію світового та українського епістолярію, спростовуючи думку про нібито бідність української епістолярної спадщини, зауважуючи: «Якщо б в українському новітньому епістолярії були тільки три феномени цього жанру - листи Василя Стефаника, Катерини Білокур та Василя Стуса - то й тоді ми мали б повну підставу говорити про вагомий внесок української епістолярної творчості в духовну скарбницю людства» [5, 17].Критичний доробок Михайлини Коцюбинської свідчить про творчий інтерес до багатьох чільних постатей української літератури ХІХ-ХХ ст. Не менш важливим є відтворення у літературно-критичних працях Михайлини Коцюбинської цілісного образу доби, а в її контексті - того чи іншого літературного явища, портретів митців як неповторних творчих індивідуальностей, із виразними ознаками таланту і рисами свого історичного часу.