Номенклатурна еліта Української РСР у 1945-1953 рр.: особливості формування та функціонування - Автореферат

Історія останньої викликає неабияку зацікавленість серед широких верств населення, окремі її складові постійно перебувають у центрі дискусій суспільно-політичних та культурних рухів. Важливість цієї теми обумовлюється генетичним звязком керівників УРСР, що відіграли одну з ключових ролей у проголошенні незалежності України, та сучасної політичної еліти. Транзит окремих представників українського радянського істеблішменту до модерної верхівки; живучість ідей, принципів та історичної памяті радянських часів в українському політикумі; вплив наслідків діяльності попередньої генерації владної еліти на розвиток суспільства після здобуття незалежності - всі ці питання роблять дослідження з історії керівної верстви УРСР актуальним та важливим для сьогодення. Відтак вивчення даної проблеми не лише доповнить картину радянського минулого другої половини 1940-х - початку 1950-х років, але й допоможе зрозуміти особливості розвитку сучасної політичної еліти. Для реалізації поставленої мети у дисертації сформульовано наступні дослідницькі завдання: - охарактеризувати стан вивчення проблеми в історіографії, джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження;Згідно з ним, виділяються три рівні робіт за ступенем узагальнення (біографічні розвідки, студії з історії владної верхівки УРСР 1940-х-1950-х рр. та узагальнюючі праці про радянську керівну верству), що розглядаються в контексті двох головних періодів: радянського та сучасного. Справжній сплеск біографічних досліджень мав місце наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр., коли зявляється низка робіт, що починають більш критично оцінювати діяльність представників номенклатурної еліти повоєнної України: біографії М. Значно більше важливої інформації несуть збірники, видані після 1991 р. в Україні (“Голод 1946-1947 років в Україні: документи і матеріали” (1996 р.), “У лещатах тоталітаризму” (1996 р.), “Національні процеси в Україні. До опублікованих джерел з історії владної верхівки УРСР періоду післявоєнної відбудови відносяться статистичні джерела: “Україна за пятдесят років (1917-1967)”, “Комуністична партія України в цифрах” та “ЛКСМ України в цифрах і фактах”. У дисертації елітизм було застосовано в 2-х аспектах: 1) загальнотеоретичному (при розробці програми дослідження та постановці ключових питань наукового пошуку: соціальних меж еліти, джерел та каналів її рекрутування, ін-та екскорпорації діячів верхівки тощо); 2) методологічному (залученні понятійного апарату та методик вивчення еліти).У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній історіографії було здійснено комплексний аналіз керівної верстви УРСР другої половини 1940-х - початку 1950-х років із застосуванням здобутків теорії еліти. Виходячи з визначення політичної еліти як групи діячів, що приймає стратегічні рішення для держави та має інструменти для їх реалізації, до владної верхівки УРСР 1945-1953 рр. у дослідженні зараховуються керівні діячі ЦК КП(б)У, Верховної Ради, Раднаркому та Верховного Суду УРСР, військова еліта, голови найбільших громадських обєднань республіки, регіональне керівництво. загибель частини керівників; залучення до роботи в державних структурах представників національної інтелігенції; поділ вцілілої верхівки на три частини, що були інкорпоровані до загальносоюзного владного механізму; Ці факти дають змогу кваліфікувати владну верхівку Радянської України як регіональну еліту тоталітарного спрямування, для якої є властивими унітарність за складом та політичними орієнтаціями, закриті механізми формування, провідна роль державних інституцій у відборі нових членів. Щодо повоєнних років мову можна вести про такі джерела: 1) представники української компартії, діяльність яких була тісно повязана з республікою (приклади - Л.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ